В. Білоконев - Застосування законодавства про погашення і зняття судимості (судова практика)

По-третє, вчинені до набрання чинності КК 2001 р. умисні злочини можуть бути віднесені до тяжких злочинів, якщо вони були передбачені ч. 2 ст. 7–1 КК 1960 р. і одночасно відповідають формальним критеріям, встановленим ч. 4 ст. 12 КК. Якщо погодитися з даним твердженням, то умови погашення судимості у таких осіб є більш сприятливими за ч. 8 ст. 89 КК 2001 р., оскільки цією частиною строк погашення судимості за вчинення тяжких злочинів передбачено 6 років з дня відбуття покарання (основного та додаткового), а згідно ч. 7 ст. 55 КК 1960 р. — 8 років [430].

Приклад другий:Вироком районного суду від 18.04.2005 р. С., раніше неодноразово судимого, — було засуджено за ч. 2 ст. 185 КК на 3 роки позбавлення волі, за ч. 4 ст. 187 КК на 10 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, на підставі ч. 1 ст. 70 КК призначено покарання у виді позбавлення волі строком на 11 років з конфіскацією всього майна. У касаційній скарзі засуджений С. стверджував про безпідставність засудження за ч. 2 ст. 185 КК, оскільки попередня його судимість погашена. Верховний Суд України, змінюючи вирок суду, зокрема відзначив, що дії С. кваліфіковані судом за ч. 2 ст. 185 КК як таємне викрадення чужого майна повторно. Така кваліфікуюча ознака, як повторність інкримінована С. у зв’язку тим, що, як зазначено у вироку, в засудженого є не знята і не погашена судимість. Дійсно С. раніше був засуджений за вчинення тяжких злочинів, останнього разу 13.07.1993 р. — на 7 років позбавлення волі, а звільнений 16.01.1998 р. за відбуттям строку покарання. Також С. був засуджений у 1980 р. на 10 років позбавлення волі. Строк погашення судимості за ст. 55 КК 1960 р. для осіб, засуджених до позбавлення волі на строк не більше 10 років, був установлений на рівні 8 років зі дня відбуття покарання. Строк погашення судимості за п. 8 ст. 89 КК для осіб, засуджених до позбавлення волі за тяжкий злочин, дорівнює 6 рокам зі дня відбуття покарання, якщо вони не вчинять нового злочину. Відповідно до ст. 5 КК, закон про кримінальну відповідальність, який її пом’якшує, має зворотну дію в часі, тобто поширюється на осіб, які, зокрема, відбули покарання, але мають судимість. Злочин, передбачений ст. 185 КК, С. скоїв 25.08.2004 р., тобто через 6 років і 7 місяців після відбуття покарання. Отже, врахування такої кваліфікаційної ознаки, як повторність, у зв’язку з наявністю попередньої судимості С. є безпідставною, тому його дії належать перекваліфікувати з ч. 2 на ч. 1 ст. 185 КК [431].

Між тим, звертаємо увагу суддів на те, що «третє правило», яке запропонував В.В. Голіна, не є універсальним, оскільки воно розповсюджується тільки на ті випадки, коли особи були засуджені за КК 1960 р. до позбавлення волі на строк понад 6 років позбавлення волі і відбули це покарання повністю. Однак, якщо особа була засуджена за тяжкий злочин, передбачений ч. 2 ст. 7–1 КК 1960 р., до 6 років позбавлення волі, або достроково була звільнена від покарання і фактично відбуте покарання стало меншим чим 6 років позбавлення волі, то у таких випадках на особу поширюється правила, передбачені ч. 6 ст. 55 КК 1960 р., оскільки строк погашення судимості складає тільки 5 років з дня відбуття покарання (дострокового звільнення від покарання).

У зв’язку з цим, ми згодні з Ю.А. Пономаренко який приводить такий приклад. Особа на підставі ч. 2 ст. 117 КК 1960 р. була засуджена за зґвалтування, вчинене повторно до покарання у виді п’яти років позбавлення волі. Санкція цієї частини, як і санкція ч. 2 ст. 152 КК 2001 р., передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від п’яти до десяти років. В такому разі, відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 55 КК 1960 р. строк погашення судимості становить п’ять років. Тоді як за новим КК цей строк становить шість років (п. 8 ч. 1 ст. 89 КК). Тому в даному випадку має місце підвищення строків судимості, а, значить, підстава для зворотної дії кримінального закону щодо такої особи відсутня [432].

Приклад третій:Вироком апеляційного суду від 22.12.2006 р. К., раніше судимого 14.11.1996 р. за ст. ст. 117 ч. 1, 118 ч. 2 КК на 6 років позбавлення волі, 28.08.1999 р. звільненого на підставі Закону України «Про амністію» від 16.07.1999 р., - було засуджено за п.п. 10, 13 ч. 2 ст. 115 КК до довічного позбавлення волі, за ч. 4 ст. 152 КК на 13 років позбавлення волі, за ч. 3 ст. 153 КК на 7 років позбавлення волі. На підставі ч. 1 ст. 70 КК остаточно призначено покарання у виді довічного позбавлення волі. Верховний Суд України, змінюючи вирок, зокрема відзначив, що дії К. кваліфіковано судом за ч. 4 ст. 152 КК як зґвалтування, вчинене повторно, що спричинило особливо тяжкі наслідки. При визначені кваліфікації дій засудженого за цей злочин, зокрема за ознакою повторності, суд виходив з того, що К. раніше був судимий 14.11.1996 р. за ст. ст. 117 ч. 1, 118 ч. 2 КК на 6 років позбавлення волі. Між тим, суд не врахував, що К. 28.08.1999 р. був звільнений від відбування покарання на підставі ст. 5 Закону України «Про амністію» від 16.07.1999 р. Відповідно до вимог п. 6 ч. 1 ст. 55 КК такими, що не мають судимості визнаються особи, засуджені до позбавлення волі на строк понад три роки, але не більше шести років, якщо вони протягом п’яти років із дня відбуття покарання не вчинять нового злочину. Виходячи з цих положень кримінального закону, строк погашення судимості у К. настав 28.08.2004 р., а новий злочин він учинив 31.10.2004 р. з огляду на наведене з вироку суду має бути виключене посилання на судимість К., а також кваліфікуюча ознака повторність при визначенні юридичної оцінки дій засудженого за ч. 4 ст. 152 КК [433].