В. Білоконев - Застосування законодавства про погашення і зняття судимості (судова практика)

7) У пункті 18 розділу ІІ цих положень вказано, що при вирішенні питання про віднесення злочинів, передбачених Кримінальним кодексом України 1960 р., які були вчиненні до набрання чинності цим Кодексом, до злочинів невеликої тяжкості, середньої тяжкості, тяжких або особливо тяжких слід керуватися статтею 12 цього Кодексу, якщо це пом’якшує кримінальну відповідальність осіб, які вчинили злочини до набрання чинності цим Кодексом. В інших випадках необхідно застосовувати відповідні положення Кримінального кодексу України 1960 р.

Як ми відзначали, згідно ст. 55 КК 1960 р. строк погашення судимості встановлювався залежно від виду призначеного покарання або від строку фактично відбутого покарання, у той час як КК 2001 р. — залежно не тільки від виду призначеного покарання (пункти 1–6 ст. 89 КК), а й від ступеня тяжкості вчиненого злочину (пункти 6–9 зазначеної статті), тобто незалежно від строків призначеного судом покарання у виді обмеження чи позбавлення волі та фактично відбутого покарання [424]. Тобто, при порівняні строків судимості, які визначаються різними законами для осіб, що вчинили злочини до 1 вересня 2001 р., мають братися до уваги як ступінь тяжкості вчиненого злочину, так і вид покарання призначеного особі [425].

В конкретних випадках умови погашення судимості за вищевказаними критеріями можуть бути більш сприятливими при як при застосуванні КК 1960 р., так і при застосуванні КК 2001 р.

В.В. Голіна, проаналізувавши ці ситуації, відповідно до вимог КК 1960 р. та КК 2001 р., запропонував конкретні критерії для встановлення сприятливих умов для погашення судимості, в залежності від класифікації злочинів (ст. 12 КК) [426].

По-перше, формальні критерії, встановлені ст. 12 КК щодо злочинів невеликої тяжкості і середньої тяжкості можна повністю поширити на всі злочини, вчиненні до набрання чинності КК 2001 р. У всякому разі погашення судимості за КК 2001 р. більш сприятливе ніж за КК 1960 р., [427]оскільки строки погашення судимості засуджених за злочини невеликої та середньої тяжкості (п. 6 ч. 1 ст. 89 КК; п. 7 ч. 1 ст. 89 КК) складає відповідно 2 та 3 роки з дня відбуття покарання. У той же час, строки погашення судимості, засуджених до 1 вересня 2001 р., на строк не більше 3 років позбавлення волі (ч. 5 ст. 55 КК 1960 р.) складає 3 роки з дня відбуття покарання.

Приклад перший:Вироком апеляційного суду від 22.10.2008 р. Ф., раніше неодноразово судимого, останній раз 27.04.2006 р. за ч. 3 ст. 186, ч. 1 ст. 263 КК на 4 роки позбавлення волі, звільненого із місць позбавлення волі 01.03.2008 р., - було засуджено за ч. 1 ст. 115 КК на 11 років позбавлення волі, на підставі ч. 4 ст. 70 КК призначено покарання у виді позбавлення волі строком на 15 років, за ч. 1 ст. 121 КК на 7 років позбавлення волі, за ч. 1 ст. 263 КК на 3 роки позбавлення волі, за п. 13 ч. 2 ст. 115 КК на довічне позбавлення волі. На підставі ч. 1 ст. 70 КК визначено покарання у виді довічного позбавлення волі. На підставі ст. 71 КК визначено остаточне покарання у виді довічного позбавлення волі. Верховний Суд України, змінюючи вирок суду, зокрема відзначив, що є правильним твердження в касаційній скарзі засудженого про помилкове зазначення у вступній частині вироку щодо його судимості від 03.12.1973 р. Як убачається з матеріалів справи Ф. був засуджений вироком районного суду від 03.12.1973 р. за вчинення у неповнолітньому віці злочинів, передбачених ч. 2 ст. 81, ч. 2 ст. 140 КК 1960 р. на 2 роки позбавлення волі і звільнився з місць позбавлення волі за відбуттям цього покарання 29.08.1975 р. Новий злочин, за який його було засуджено вироком від 12.04.1977 р., він учинив 07.09.1976 р., тобто по сплину одного року після відбуття покарання за попереднім вироком. Згідно зі ст. 55 К 1960 р., ст. ст. 12, 108 КК (в редакції 2001 р.), п.п. 11, 18 Прикінцевих та перехідних положень Кримінального кодексу України 2001 р., неповнолітні, засуджені до позбавлення волі за злочини невеликої або середньої тяжкості, якщо вони протягом одного року з дня відбуття покарання не вчинять нового злочину, вважаються такими, що не мають судимості. Ураховуючи, що вироком від 03.12.1973 р. неповнолітнього Ф. було засуджено за злочини середньої тяжкості і після відбуття призначеного йому за ці злочини покарання він протягом року не вчинив нового злочину, слід вважати його судимість від 03.12.1973 р. погашеною, а тому суд не вправі був зазначати її як непогашену судимість у вступній частині вироку від 22.10.2008 р. [428].

По-друге, формальні критерії, встановлені щодо тяжких та особливо тяжких злочинів (ст. 12 КК) не можна поширювати на необережні злочини, вчинені до набрання чинності КК 2001 р., такі необережні злочини, якщо за них законом передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк більше п’яти років, треба відносити до злочинів середньої тяжкості і погашення відбувається за КК 2001 р., [429]оскільки необережні злочини не були включені до ч. 2 ст. 7–1 КК 1960 р., так як тяжкими злочинами визнавалися умисні дії що являють підвищену суспільну небезпеку (ч. 1 ст. 7–1 КК 1960 р.). КК 1960 р. в цих випадках не міг бути зовсім застосований, оскільки, як ми раніше відзначали, що погашення судимості за КК 2001 р. у таких випадках є більш сприятливим, ніж за КК 1960 р.