В. Білоконев - Призначення покарання за сукупністю злочинів та вироків (судова практика)

2б)Питання про те, як необхідно враховувати “ повністю призначене покарання ” на підставі ч. 4 ст. 70 КК, а також “ невідбуту частину покарання ” є одним із складних, оскільки “має місце так званий “збіг” сукупності злочинів та сукупності вироків” [215] Зінченко І.О., Тютюгін В.І. Множинність злочинів: поняття, види, призначення покарання, с. 238. , а правила призначення покарання, передбаченні ч. 4 ст. 70 КК та ст. 71 КК, в цій ситуації, є взаємовиключними. Для оглядності цієї проблеми приведемо такий приклад. Чотири особи були засудженні за вчинення злочину, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК на 4 роки позбавлення волі. Після того, як вони відбули 3 роки покарання, було встановлено, що перша особа до попереднього вироку вчинила злочин, передбачений ч. 1 ст. 309 КК, друга особа вчинила злочин, передбачений ч. 2 ст. 185 КК, після постановлення вироку, але до повного відбуття покарання, третя особа вчинила злочин, передбачений ч. 1 ст. 309 КК до попереднього вироку, а злочин, передбачений ч. 2 ст. 185 КК, після постановлення вироку, але до повного відбуття покарання, четверта особа ні яких злочинів не вчиняла.

Першій особі за вчинення злочину, передбаченого ч. 1 ст. 309 КК призначено покарання у виді 1 року позбавлення волі, а на підставі ч. 4 ст. 70 КК, шляхом повного складання призначених покарань, остаточно призначено покарання у виді 5 років позбавлення волі. У цьому випадку в строк покарання, зараховується 3 роки покарання, який ця особа частково відбула за попереднім вироком. Таким чином, першій особі фактично осталося відбути 2 роки позбавлення волі.

Другій особі за вчинення злочину, передбаченого ч. 2 ст. 185 КК призначено покарання у виді 1 року позбавлення волі, а на підставі ч. 1 ст. 71 КК, шляхом приєднання невідбутої частини за попереднім вироком в розмірі 1 року позбавлення волі (4–3) до покарання, призначеного за новим вироком повністю, остаточно призначене покарання у виді 2 років позбавлення волі.

Третій особі за вчинення злочину, передбаченого ч. 1 ст. 309 КК призначено покарання у виді 1 року позбавлення волі, а на підставі ч. 4 ст. 70 КК, шляхом повного складання призначених покарань, остаточно призначено покарання у виді 5 років позбавлення волі. За вчинення злочину, передбаченого ч. 2 ст. 185 КК призначено покарання у виді 1 року позбавлення волі, а на підставі ч. 1 ст. 71 КК, шляхом приєднання невідбутої частини за попереднім вироком в розмірі 2 років позбавлення волі (5–3) до покарання, призначеного за новим вироком повністю, остаточно призначене покарання у виді 3 років позбавлення волі. У цьому випадку в строк покарання, на підставі ч. 4 ст. 70 КК, зараховується 3 роки покарання, який ця особа частково відбула за попереднім вироком. У зв’язку з цим, третя особа підлягає звільненню від призначеного покарання, оскільки фактично його відбула. Таким чином, перша і друга особам (які вчинили по одному злочину) необхідно буде відбувати ще покарання у виді 2 років позбавлення волі, четвертій особі (яка ніяких злочинів не вчиняла) — ще 1 рік позбавлення волі, а третя особа, яка вчинила більше всього злочинів, буде звільнена з місць позбавлення волі.

Ось які “парадоксальні” висновки можна зробити, якщо буквально виконувати вимоги ч. 4 ст. 70 КК та ст. 71 КК при одночасному їх застосуванні.

В цій ситуації ми пропонуємо як виключення з правил (а чому це правило не може бути застосованим, дивись розділ посібника 4.1.) пропозицію В.І. Тютюгіна про те, що “до покарання, остаточно визначеного за сукупністю злочинів (ч. 4 ст. 70 КК — В.Б.), здійснюється зарахування того покарання, яке вже було повністю чи частково відбуте за попереднім вироком. Отримане після такого зарахування покарання і є тією його остаточною мірою, яка в кінцевому підсумку і належить відбувати засудженому” [216] Зінченко І.О., Тютюгін В.І. Множинність злочинів: поняття, види, призначення покарання, с. 234. . На наш погляд, ця пропозиція В.І. Тютюгіна при призначені покарання при одночасному застосуванні ч. 4 ст. 70 КК та ст. 71 КК, вирішує цю проблему.

Якщо застосувати наш приклад, то третій особі необхідно тепер призначити покарання наступним чином. Спочатку за вчинення злочину, передбаченого ч. 1 ст. 309 КК, призначити покарання у виді 1 року позбавлення волі, а потім на підставі ч. 4 ст. 70 КК, шляхом повного складання призначених покарань, остаточно призначити покарання у виді 5 років позбавлення волі. Після цього на цій стадії здійснюємо зарахування того покарання (3 років позбавлення волі), яке ця особа частково відбула за попереднім вироком і це покарання у виді 2 років позбавлення волі (5–3) стає його остаточною мірою. Обґрунтованість пропозиції В.І. Тютюгіна в цьому випадку полягає в тому, що ми підвели під один знаменник остаточний розмір покарання, призначений за правилами ч. 4 ст. 70 КК, та розмір невідбутої частини покарання (2 роки позбавлення волі), які тепер стали рівними між собою, тому що це стало одним і тим же явище, тільки погляд на нього з різних сторін. Потім ми призначаємо третій особі покарання за вчинення злочину, передбаченого ч. 2 ст. 185 КК, у виді 1 року позбавлення волі. Після цього, приєднуємо невідбуту частину покарання повністю до покарання, призначеного за новим вироком і на підставі ст. 71 КК призначаємо йому покарання у виді 3 років позбавлення волі, які вона фактично повинна відбути. При цьому звертаємо увагу, що ми не зараховуємо в строк покарання, остаточно призначеного за сукупністю вироків, 3 роки позбавлення волі, які ця особа частково відбула за попереднім вироком, оскільки ми вже цей строк зарахували , коли визначали остаточний розмір покарання на підставі ч. 4 ст. 70 КК.