В. Білоконев - Призначення покарання за сукупністю злочинів та вироків (судова практика)

Приклад третій:Районний суд вироком від 07.12.2006 р. засудив С., раніше судимого 18.04.2006 р. за ч. 3 ст. 184 КК, ч. 2 ст. 186 КК на 5 років позбавлення волі із застосуванням ст. 75 КК, — за ч. 2 ст. 190 КК на 2 роки 2 місяці позбавлення волі, за ч. 1 ст. 262 КК на 3 роки позбавлення волі, за ч. 1 ст. 263 КК на 2 роки позбавлення волі. На підставі ч. 1 ст. 70 КК призначено йому покарання у виді 3 років позбавлення волі. На підставі ч. 4 ст. 70 КК призначено йому покарання у виді 5 років позбавлення волі. За ч. 2 ст. 190 КК призначено С. покарання у виді 2 років позбавлення волі. На підставі ст. 71 КК остаточно призначено йому покарання у виді 5 років 2 місяців позбавлення волі. Із матеріалів справи вбачається, що С. вчинив всі злочини до постановлення попереднього вироку, за виключенням двох злочинів, передбачених ч. 2 ст. 190 КК, які він вчинив в травні і червні 2006 р. Верховний Суд України, у задоволенні касаційної скарги засудженого відмовив і зокрема відзначив, що покарання останньому призначено відповідно до вимог статей 65, 70 та 71 КК [209] www.nau.kiev.ua № 5-4902км07, 11.12.2007, Ухвала, Верховний Суд України. .

З нашої точки зору, не можливо не тільки виконувати перший вирок самостійно на підставі якого засудженого було звільнено від відбування покарання, а також не можливо звільняти засудженого від відбування покарання з випробуванням при “проміжному” призначенні покарань, якщо при цьому одночасно застосовані правила, передбаченні ч. 4 ст. 70 КК та ст. 71 КК.

В.І. Тютюгін обґрунтовуючи необхідність правил, передбачених в п. 23 постанови Пленуму, відзначав, що це обумовлено тим, що одне покарання призначено “ умовно ”, а інше “ реально ”, тому ні поглинуті одне іншим, ні складені між собою вони не можуть, і суд вимушений використовувати тут принцип одночасного застосування призначених за окремі злочини покарань [210] Зінченко І.О., Тютюгін В.І. Множинність злочинів: поняття, види, призначення покарання, с. 235. . Однак, таких перешкод закон не має, коли одне покарання призначено “ умовно ”, а інше “ реально ”, при призначені покарання за сукупністю вироків. Більш того, згідно ч. 3 ст. 78 КК у разі вчинення засудженим протягом іспитового строку нового злочину суд призначає йому покарання за правилами, передбаченими в статтях 71, 72 КК, а Верховний Суд України в цих випадках рекомендує “не застосовувати повторно до таких осіб звільнення від відбування покарання з випробуванням під час розгляду справи про новий злочин” (п. 10 постанови Пленуму) [211] Постанови Пленуму Верховного Суду України в кримінальних справах, с. 262. . Крім того, якщо буде одне покарання призначено “ умовно ”, а інше “ реально ”, то виникають питання, яким чином і скільки невідбутих частин покарання необхідно буде приєднувати на підставі ст. 71 КК до покарання призначеного за новим вироком і яким чином їх виконувати? Рішення апеляційного суду від 07.08.2008 р. [212] Архів Хортицького районного суду м. Запоріжжя. — 2008. — справа № 1-123. про те, що необхідно до покарання за новим вироком приєднувати тільки невідбуту частину “ реального ” покарання, а “ умовне ” покарання виконувати самостійно, суперечить вимогам ч. 3 ст. 78 КК. Не відповідає вимогам закону і рішення апеляційного суду від 20.05.2008 р. [213] www.nau.kiev.ua № 5-4878км08, 11.12.2008, Ухвала, Верховний Суд України. . По-перше, звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням за вчинення злочину, передбаченого ч. 2 ст. 309 КК суперечить роз’ясненням п. 23 постанови Пленуму, в якому вказано, що у разі визнання особи винною у вчиненні кількох злочинів рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням приймається тільки після визначення остаточного покарання — виходячи з його виду й розміру [214] Постанови Пленуму Верховного Суду України в кримінальних справах, с. 267. . По-друге, рішення апеляційного суду про звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням за покарання призначеного на підставі ч. 4 ст. 70 КК суперечить тому же пункту постанови Пленуму, оскільки таке звільнення приймається тільки після визначення остаточного покарання , однак призначення покарання на підставі ч. 4 ст. 70 КК є тільки “ проміжним ”, а остаточним покаранням в цьому випадку буде покарання призначене за сукупністю вироків. Крім того, на наш погляд, апеляційний суд допустив протиріччя в своєму рішенні, спочатку він звільнив засудженого від відбування покарання з випробуванням за покарання призначене на підставі ч. 4 ст. 70 КК, а потім це своє рішення “скасував” і невідбуту частину цього покарання приєднав до покарання, призначеного за новим вироком.