В. Білоконев - Призначення покарання за сукупністю злочинів та вироків (судова практика)

На наш погляд, ст. 373 КПК не забороняє апеляційному суду приєднувати невідбуту частину покарання за сукупністю вироків більшу за розміром, ніж та яка була визначена судом першої інстанції на підставі ст. 71 КК. Однієї із підстав застосування цієї статті є «пом’якшення призначеного покарання» (п. 1 ч. 1 ст. 373 КПК), що і зробив апеляційний суд, пом’якшивши остаточне покарання засудженому з 4 років 3 місяців позбавлення волі до 3 років 6 місяців позбавлення волі. Проте, що апеляційний суд пом’якшив покарання Д. свідчить і зміст касаційного подання прокурора, в якому той вказує на те, що апеляційний суд неправильно застосував закон, «оскільки учасниками процесу апеляції на м’якість призначеного покарання не вносилися».

Крім того, така позиція Верховного Суду України може привести до порушення вимог, передбачених ч. 4 ст. 71 КК. Наприклад, особа, раніше судима за ст. 186 ч. 2 КК на 5 років позбавлення волі, була засуджена за ч. 2 ст. 187 КК на 4 роки позбавлення волі. На підставі ст. 71 КК цій особі було призначено остаточне покарання у виді 6 років позбавлення волі. Апеляційний суд перекваліфікував дії засудженого з ч. 2 ст. 187 на ч. 1 ст. 187 КК і призначив їй покарання у виді 3 років позбавлення волі. Оскільки районний суд приєднав за сукупністю вироків 1 рік позбавлення волі, то згідно з позицією вищестоящого суду, апеляційний суд не має право приєднати за сукупністю вироків більше 1 року позбавлення волі і тоді остаточне покарання на підставі ст. 71 КК необхідно призначити не більше 4 років позбавлення волі. Однак таке рішення суду буде суперечити вимогам ч. 4 ст. 71 КК, оскільки остаточне покарання за сукупністю вироків має бути більшим від покарання призначеного за новий злочин, а також від невідбутої частини покарання за попереднім вироком.

2) Межі обвинувачення прокурором.

Згідно зі ст. 264 КПК прокурор викладає свої міркування з приводу застосування кримінального закону і міри покарання щодо підсудного. Якщо прокурор з будь-яких причин необґрунтовано не просив суд призначити покарання за сукупністю злочинів чи вироків, це ніяким чином не звільняє суд від обов’язку призначити покарання за сукупністю злочинів або вироків, а також не лишає прокурора право подати апеляцію в зв’язку не застосуванням судом ст. 71 КК.

Приклад:Вироком суду від 20.11.2006 р. Н., раніше судимого 13.01.2005 р. за ч. 1 ст. 309 КК на 1 рік позбавлення волі, 10.06.2005 р. звільненого від відбування покарання умовно-достроково на 5 місяців і 4 дні, — було засуджено за ч. 2 ст. 309 КК на 2 роки позбавлення волі. Із матеріалів справи вбачається, що Н. вчинив цей злочин в вересні 2005 р. Ухвалою апеляційного суду зазначений вирок залишено без змін, оскільки прокурор не мав права оскаржувати вирок суду в частині не застосування ст. 71 КК, так як останній, підтримуючи державне обвинувачення в суді першої інстанції, не просив суд застосувати при призначенні Н. покарання ст. 71 КК. Верховний Суд України, скасовуючи вирок та ухвалу, відзначив, що відповідно до вимог ч. 4 ст. 81 КК в разі вчинення особою, до якої було застосовано умовно-дострокове звільнення від відбування покарання, протягом невідбутої частини покарання нового злочину суд призначає їй покарання за правилами, передбаченими статтями 71 і 72 КК. Даний злочин, за який Н. був засуджений вироком від 20.11.2006 р. скоєно ним в вересні 2005 р., тобто протягом невідбутої частини покарання, від якого він звільнений умовно-достроково. Не виправив цієї помилки суду першої інстанції й апеляційний суд, який зробив неправильний висновок про неможливість оскарження прокурором вироку в частині незастосування судом ст. 71 КК, оскільки відповідно зі ст. 264 КПК та п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України № 1 від 15.05.2006 р. «Про практику постановлення судами вироків (постанов) при розгляді кримінальних справ в апеляційному порядку» підтримання прокурором перед судом державного обвинувачення не тотожне викладенню ним міркувань із приводу застосування кримінального закону і міри покарання, у зв’язку із чим позиція прокурора щодо доцільності призначення підсудному конкретного виду та розміру покарання не охоплюється поняттям «межі обвинувачення», вжитим у п. 8 ст. 348 КПК [190] www.nau.kiev.ua № 5-2495км07, 26.07.2007, Ухвала, Верховний Суд України. .

3) Порядок застосування ст. 413 КПК.

Згідно до вимог ст. 413 КПК та п. 25 постанови Пленуму, коли щодо засудженого є вирок, який не виконано і про який не було відомо суду, що постановив останній за часом вирок, суд за місцем виконання вироку зобов’язаний визначити порядок застосування покарання за всіма вироками відповідно до ст. 71 КК [191] Постанови Пленуму Верховного Суду України в кримінальних справах, с. 268. .