В. Білоконев - Призначення покарання за сукупністю злочинів та вироків (судова практика)

Приклад:Вироком суду Д., раніше судимий к позбавленню волі і умовно-достроково звільнений, був засуджений за ст. 128 КК на 1 рік обмеження волі, і на підставі ст. 71 КК йому було призначено покарання у виді 2 років обмеження волі. Верховний Суд України, скасовуючи вирок міського суду, відзначив, що суд, призначаючи Д. покарання за сукупністю вироків, повинен був призначити йому покарання у виді позбавлення волі [184] Судова практика Верховного Суду України у кримінальних справах. — К.: Концерн “Ін Юре”, 2007. — С. 86–87. .

У судовій практиці неодноразово були випадки, коли до засуджених в період іспитового строку або протягом невідбутої частини покарання при умовно-достроковому звільнення, повинна була бути застосована амністія. Проте амністія до них з різних причин не застосовувалася, а засудженні після видання акту амністії і до закінчення вищезгаданих строків, вчиняли нові злочини. Перед суддями виникло питання про можливість призначення покарання за сукупністю вироків відносно даних осіб?

Слід визнати за правильну практику тих судів, які призначали покарання даним особам, тільки за вчинення нових злочинів, без застосування ст. 71 КК.

Приклад:Верховний Суд України, змінюючи вирок міського суду від 10.11.1998 р. відзначив, що до особи, яка підлягала звільненню по амністії від частини покарання, невідбутого за попереднім вироком, безпідставно застосоване призначення покарання за сукупністю вироків [185] Рішення Верховного Суду України. — 2003. — С. 110–111. .

Деякі процесуальні питання, які виникають при призначенні покарання за правилами, передбаченими ст. 71 КК України.

1) Зміни вироку суду, які погіршують становище засудженого.

Як ми вже раніше відзначали (дивись розділ 1.1.), в теорії кримінально-процесуального права по питанню чи погіршується становище засудженого, якщо к покаранню за один злочин добавить покарання за другий злочин в більшому розмірі чим це було зроблено в вироку суду, притому, що розмір остаточного покарання в порівнянні з вироком не збільшився, існують різні точки зору [186] Мотовиловкер Я.О. Некоторые вопросы теории советского уголовного процесса в свете нового уголовно-процессуального законодательства. Ч. 1. — Кемерово, 1962. — С. 222–226; Горелик А.С. Назначение наказания по совокупности. — Красноярское книжное изд-во, 1975, с. 253. . Верховний Суд СРСР в роз'ясненнях до п. 19 постанови Пленуму цього суду № 3 від 31.07.1981 р. “Про практику призначення покарання при вчиненні декількох злочинів і по декільком вирокам” відзначив, що, якщо суд першої інстанції при призначенні покарання по декільком вирокам застосував в порушення закону поглинення одного покарання другим, суд касаційної інстанції в випадку пом’якшення покарання по останньому вироку вправі частково або повністю приєднати невідбуту частину покарання за попереднім вироком при умові, що остаточне покарання не повинне бути більшим суворим чим покарання призначене судом першої інстанції [187] Сборник постановлений Пленума Верховного Суда СССР (1924–1986). — М.: “Известия”, 1987, с. 567–568. , тобто Верховний Суд єдиним критерієм погіршення (чи не погіршення) становища засудженого вважав розмір остаточного покарання за сукупністю злочинів або вироків. В зв’язку з цим О.С. Горелик підкреслював, що в цьому випадку покращення становища засудженого в частині призначення покарання за окремий злочин не тягне за собою покращення по відношенню розміру остаточного покарання за сукупністю. Однак закон який забороняє при певних умовах погіршення становища засудженого, зовсім не вимагає покращення його в якій то частині, тільки тому, що воно було покращено в іншій частині. Таким чином, збільшення приєднаної частини покарання не погіршує становища засудженого. При засудженні за сукупністю фактичному відбуттю підлягає не покарання призначене за окремий злочин, а остаточне покарання, а тому тільки його збільшення є реальним погіршенням становища засудженого [188] Горелик А.С. Назначение наказания по совокупности, с. 254. . Ми підтримуємо останню точку зору, в зв’язку з цим викликає сумніви наступне рішення вищестоящого суду.

Приклад:Вироком суду від 25.07.2007 р. Д., раніше судимого 26.12.2006 р. за ч. 3 ст. 185 КК на 3 роки позбавлення волі, звільненого від відбування покарання з випробуванням, було засуджено за ч. 3 ст. 185 КК на 3 роки позбавлення волі, за ч. 1 ст. 263 КК на 2 роки позбавлення волі. На підставі ч. 1 ст. 70 КК шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, на 4 роки позбавлення волі, а на підставі ст. 71 КК остаточно призначене тому покарання у виді 4 років 3 місяців позбавлення волі. Ухвалою апеляційного суду зазначений вирок змінено: постановлено вважати Д. засудженим за ч. 3 ст. 185, ч. 1 ст. 263 КК до покарання, призначеного судом першої інстанції. На підставі ст. 70 КК до покарання у виді позбавлення волі строком на 3 роки, а на підставі ст. 71 КК — до покарання у виді позбавлення волі строком на 3 роки 6 місяців. У касаційному поданні прокурор порушив питання про зміну ухвали апеляційного суду у зв’язку з неправильним застосуванням кримінального закону, оскільки суд погіршив становище засудженого, так як приєднав невідбуту частину покарання за попереднім вироком у виді позбавлення волі строком на 6 місяців. Верховний Суд України, змінюючи ухвалу, відзначив, що відповідно до ч. 1 ст. 373 КПК, апеляційний суд змінює вирок у випадках, коли така зміна не погіршує становище засудженого. Суд апеляційної інстанції зазначені вимоги закону не виконав, оскільки змінивши вирок суду, приєднав за сукупністю вироків більше покарання, ніж визначене судом першої інстанції на підставі ст. 71 КК, а тому колегія суддів пом’якшила остаточне покарання Д. до 3 років 3 місяців позбавлення волі [189] www.nau.kiev.ua № 5-1256км08, 20.05.2008, Ухвала, Верховний Суд України. .