Посібник зі статті 5 Конвенції - Право на свободу та особисту недоторканність

80. Стосовно другої із зазначених вище умов, взяття під варту особи з психічними розладами може бути необхідним не тільки у випадку, коли людина потребує терапії або іншого стаціонарного лікування, для того щоб вилікувати або полегшити її стан, а також у випадках, коли людина потребує контролю та нагляду для запобігання, наприклад, заподіяння шкоди собі чи іншим особам ( Hutchison Reid v. the United Kingdom(Хатчісон Рейд проти Сполученого Королівства), § 52).

81. При ухваленні рішення про взяття під варту особи, як «психічнохворої», державні органи влади повинні мати певну свободу дій, оскільки завданням державних органів влади є в першу чергу надання оцінки доказам, представленим перед ними в тій чи іншій справі ( H.L. v. the United Kingdom(Х.Л. проти Сполученого Королівства), § 98).

82. Відповідним моментом у часі, коли повинно бути достовірно встановлено, що особа є психічнохворою, за вимогами підпункту (е) статті 5 § 1, є дата прийняття рішення про вжиття заходів, які позбавляють особу свободи внаслідок такого її стану ( O.H. v. Germany(О.Х. проти Німеччини), § 78).

83. Коли медичні свідчення вказують на одужання, владі може бути потрібен певний час, щоб розглянути питання про звільнення заявника ( Luberti v. Italy(Люберті проти Італії), § 28). Однак, продовження тримання під вартою виключно з адміністративних причин не може бути виправдано ( R.L. and M.-J.D. v. France(Р.Л. та М.-Ж.Д. проти Франції), § 129).

84. Утримання під вартою психічнохворих повинне здійснюватися в лікарні, клініці чи іншій відповідній установі, уповноваженій утримувати таких осіб ( Ashingdane v. the United Kingdom(Ашингдейн проти Сполученого Королівства), § 44; O.H. v. Germany(О.Х. проти Німеччини), § 79).

85. З іншого боку, людину може бути тимчасово поміщено в заклад, не призначений для утримання психічнохворих, до моменту її переведення до відповідної установи, за умови, що період очікування не надто тривалий (див. Pankiewicz v. Poland(Панкевич проти Польщі), §§ 44-45; Morsink v. the Netherlands(Морсінк проти Нідерландів), §§ 67-69; Brand v. the Netherlands(Бранд проти Нідерландів), §§ 64-66).

86. Стаття 5 § 1 (е) Конвенції не повинна тлумачитись тільки як дозвіл на затримання «алкоголіків» у вузькому сенсі, тобто людей з діагнозом «алкоголізм», тому що ніщо в тексті цього положення не перешкоджає державі застосувати ці заходи до осіб, які зловживають алкоголем, з тим щоб обмежити шкоду, яку завдає алкоголь їм самим або громадськості, або для запобігання небезпечної поведінки після вживання алкоголю ( Kharin v. Russia(Харін проти Росії), § 34).

87. Таким чином, особи, які не мають медичного діагнозу «алкоголізм», але чиї дії та поведінка під впливом алкоголю становлять загрозу для громадського порядку або для них самих, можуть бути взяті під варту для охорони громадських або їхніх власних інтересів, таких як їхнє здоров'я або особиста безпека ( Hilda Hafsteinsdóttir v. Iceland(Хільда Хафстейнсдоттір проти Ісландії), § 42). Це не означає, однак, що стаття 5 § 1 (е) дозволяє затримання особи тільки тому, що вона споживає алкоголь ( Witold Litwa v. Poland(Вітольд Литва проти Польщі), §§ 61-62).

88. Судова практика стосовно «волоцюг» є доволі бідною. Сфера застосування цього положення включає в себе осіб, що не мають постійного місця проживання, засобів до існування і постійного місця роботи чи професії. Ці три умови, запозичені з Кримінального кодексу Бельгії, є кумулятивними: їх має бути дотримано одночасно відносно тієї самої особи ( De Wilde , Ooms and Versyp v. Belgium(Де Вільде, Оомс та Версип проти Бельгії), § 68).

«законний арешт або затримання особи з метою запобігання її недозволеному в’їзду в країну чи особи, щодо якої вживаються заходи з метою депортації або екстрадиції.».

89. Стаття 5 § 1 (f) дозволяє державам контролювати свободу іноземців в контексті імміграції. У той час як перша частина цього положення дозволяє затримання осіб, що шукають політичного притулку, або інших іммігрантів до отримання дозволу держави на в'їзд, таке тримання під вартою повинне бути сумісним із загальною метою статті 5, яка полягає в захисті права на свободу і забезпеченні того, щоб ніхто не був свавільно позбавлений волі ( Saadi v. the United Kingdom(Сааді проти Сполученого Королівства) [ВП], §§ 64-66).

90. Принцип, згідно з яким не допускається свавільне утримання під вартою, стосується тримання під вартою за першою частиною статті 5 § 1 (f) тією ж мірою, що й затримання в рамках другої частини (там само, § 73).