Володимир Годованець - Конституційне право України

За сферою дії ці норми бувають загальні та локальні; за тривалістю дії — постійні та тимчасові. їх можна класифікувати також за органами, що видають нормативні акти. Розрізняють норми, видані Верховною Радою України, Президентом України, органами місцевого самоврядування.

Конституційно-правові норми можн а поділяти також за їх юридичною силою .

Одним із найважливіших у теорії конституційного права є питання конституційних відносин. Виявлення характеру таких відносин, їх змісту та особливостей дає змогу відмежувати конституційне право від інших галузей права, розкрити його функціональне призначення.

Конституційні відносини є результатом дії конституційно- правових норм, хоча це зовсім не означає, що такі відносини виникають безпосередньо з цих норм: основою їх виникнення є безпосередня практична діяльність суб’єктів конституційного права.

Конституційно-правовими називають суспільні відносини, урегульовані конституційно-правовими нормами. Суб’єкти таких відносин наділяються взаємними правами та обов’язками згідно з приписом конституційно-правової норми.

Найхарактернішими ознаками конституційно-правових відносин є такі:

це найбільш суттєві суспільні відносини, які виникають у сфері здійснення влади народом України (решта суспільних відносин підпорядковані конституційним);

це різновид політико-правових відносин; основним предметом їх регулювання є політика, тобто та сфера життєдіяльності суспільства, яка пов’язана з державною владою, з боротьбою різних політичних партій і соціальних груп за завоювання та здійснення влади. Звідси їх особливий імперативний характер, провідна роль у системі правових відносин. Вони визначають зміст інших відносин, функціональне призначення яких — забезпечити суверенітет народу України;

їм властиве особливе коло суб’єктів, головною ознакою яких є реалізація державно-владних повноважень в основному шляхом нав’язування своєї волі. Це, однак, не виключає можливості існування суб’єктів, які діють на паритетних, рівноправних засадах;

для них характерний особливий спосіб реалізації прав і обов’язків учасників відносин. В одних випадках такі права та обов’язки реалізуються безпосередньо в даному відношенні, в інших — через норми інших галузей права, які їх конкретизують. Такі норми характерні як для Конституції України, так і для інших джерел конституційного права;

вони виникають і реалізуються у сфері власне державної діяльності як такої. Така діяльність є основною формою вияву повновладдя народу України, що органічно поєднує в собі інститути безпосередньої демократії та діяльності представницьких органів влади.

Конституційно-правові відносини найчастіше класифікують за їх суб’єктами. Розрізняють суб’єкти конституційного права та суб’єкти конституційно-правових відносин.

Суб’єкт конституційного права — це встановлений конституційно-правовими нормами адресат (носій), який може мати юридичні права та нести відповідні обов’язки. Він має конституційно-правову правоздатність або дієздатність.

Правоздатність — це здатність фізичної (юридичної) особи бути носієм громадянських прав і обов’язків, які допускаються правом даної країни. Дієздатність громадянина (юридичної особи) — це його здатність своїми діями набувати та здійснювати громадянські права, створювати для себе громадянські обов’язки й виконувати їх.

Суб’єкт конституційно-правових відносин реалізує в них свою конституційно-правову правоздатність. У конституційно-правових відносинах беруть участь різні суб’єкти; це обумовлено багатством змісту таких відносин. Вони мають багато спільного із суб’єктами інших відносин: певний статус, відповідну право- дієздатність, механізм реалізації своїх повноважень тощо. Разом з тим їм притаманний ряд специфічних ознак, які виокремлюють їх із системи інших суб’єктів, визначають їх місце та роль у сфері суспільних відносин. Це обумовлено змістом і значенням таких відносин: вони є відносинами влади, тому їх суб’єкти займають особливе місце з огляду на те, що вони здійснюють таку владу, наділені винятковими повноваженнями, їх дії та вчинки в переважній більшості мають владно- імперативний характер.

Специфіка деяких суб’єктів цих відносин полягає в тому, що вони є учасниками лише конституційно-правових відносин і не можуть бути суб’єктами інших правових відносин (це стосується, наприклад, територіальних утворень). Переважна ж більшість суб’єктів є учасниками як конституційно-правових, так і інших відносин, причому стрижнем статусу цих суб’єктів є конституційно-правовий статус.