Володимир Годованець - Конституційне право України

Найголовнішою, характерною лише для Верховної Ради України як єдиного в Україні законодавчого органу, є законодавча функція (законодавча процедура, законодавчий процес).

Законодавчий процес являє собою діяльність державних органів та їх посадових осіб, пов’язану з поданням до законодавчого органу проекту законів, їх розглядом, прийняттям (зміною, припиненням чинності) і введенням у дію, а також із формуванням єдиної системи законодавства України.

Законодавчий процес в Україні має такі стадії :

розробка проектів законів;

внесення та відкликання законодавчих пропозицій, законопроектів, поправок;

розгляд законодавчих пропозицій, законопроектів, поправок у комітетах Верховної Ради;

вирішення Верховною Радою питання щодо включення законопроекту до порядку денного сесії та про порядок роботи над ним;

прийняття, а в разі необхідності — доопрацювання законопроекту, рішення про створення тимчасової спеціальної комісії для виконання цієї роботи;

у разі необхідності обговорення Верховною Радою та прийняття рішення щодо основних положень, принципів, критеріїв, на яких має базуватися чи бути доопрацьованим відповідний законопроект або його структурна частина;

прийняття в разі необхідності рішення про визнання розгляду законопроекту невідкладним;

розгляд законопроектів у першому читанні (обговорення та прийняття рішення);

розгляд законопроектів у другому читанні (обговорення та прийняття рішення);

розгляд законопроектів у третьому читанні (обговорення та прийняття рішення);

у разі прийняття закону в цілому прийняття Верховною Радою України закону чи постанови про його введення в дію. В останні 2 роки положення про набрання чинності тим чи іншим законом передбачається у прикінцевих положеннях самого закону;

оформлення тексту закону (чи іншого законодавчого акта), прийнятого Верховною Радою, Секретаріатом Верховної Ради, і підписання його Головою Верховної Ради України;

передача тексту закону (разом із законом або постановою Верховної Ради про порядок його введення в дію) на підпис Президентові України;

підписання Президентом України закону (разом із законом чи постановою про порядок його введення в дію) або повернення із зауваженнями й можливими пропозиціями до Секретаріату Верховної Ради України;

повторний розгляд закону (разом із законом або постановою Верховної Ради про порядок його введення в дію) у Верховній Раді України;

опублікування (після підписання Президентом України) тексту закону державною мовою у «Відомостях Верховної Ради України», газеті «Голос України» та інших друкованих органах.

На підставі статті 91 Конституції України Верховна Рада України приймає закони, постанови та інші акти більшістю від її конституційного складу, крім випадків, передбачених цією Конституцією. Світова практика визнає існування так званих конституційних законів, які мають особливу юридичну силу й тому потребують складнішої процедури їх прийняття. Звичайно до зазначених законів відносять такі, про необхідність яких є спеціальне застереження в тексті Конституції, а також закони, що вносять зміни й доповнення до Конституції. Конституційний закон приймається двома третинами голосів від загальної кількості складу парламенту.

Конституція України, спираючись на світовий досвід, чітко визначила перелік суб’єктів, які наділено правом законодавчої ініціативи. Таке право згідно з частиною першою статті 93 Конституції України «належить Президентові України, народним депутатам України, Кабінету Міністрів України і Національному банку України», а частина друга цієї статті передбачає, що законопроекти, визначені Президентом України як невідкладні, розглядаються Верховною Радою України позачергово.

Право законодавчої ініціативи — це можливість вносити до законодавчого органу законопроекти, тобто попередні тексти законів. Цьому праву кореспондує обов’язок законодавчого органу обговорити питання про прийняття таких законопроектів до розгляду. Право законодавчої ініціативи визнається початковою стадією законодавчого процесу.

Верховна Рада України як представницький орган має право здійснювати свої повноваження протягом усього строку, на який її обрано. А припиняються вони згідно зі статтею 90 Конституції України «у день відкриття першого засідання Верховної Ради України нового скликання». Ця стаття проголошує також, що повноваження Верховної Ради достроково може припинити Президент України за умови, якщо пленарні засідання не можуть розпочатися протягом 30 днів однієї чергової сесії.