Петро Кралюк - Таємний агент Микола Гоголь

Наскільки Гоголь був тут щирим? Чи не грався він зі своєю адресаткою? Письменник не міг заперечувати свого «двоєдушшя» — занадто впадало воно у вічі. Про це говорила йому й Смирнова. Гоголь, за всього свого бажання стати росіянином, розумів, що лишається «хохлом». Але намагався довести, що такий стан є нормальним, оскільки «хохол» може органічно доповнювати росіянина.

Чимало дослідників, навпаки, намагалися протиставити українське й російське в Гоголеві. З цього розполовинення, на їхню думку, походять усі неоднозначності й дивацтва письменника.

Чи можна пояснювати «Тараса Бульбу», виходячи з концепту двоєдушшя? В принципі, можна. Особливо в тій інтерпретації, яку запропонував сам Гоголь у згаданому листі до Смирнової. У повісті йдеться про Україну. Але ця Україна — частина Русі-Росії. У контексті цієї єдності при бажанні можна говорити про взаємодоповнюваність двох душ — української та російської. Хоча не обов’язково. Тим паче, що про Росію, власне Великоросію, в повісті взагалі не йдеться.

На нашу думку, у «Тарасові Бульбі», як, зрештою, і в інших творах Гоголя, маємо вираз глибокого внутрішнього конфлікту письменника. Цей конфлікт мав соціальну природу — двоїстість становища малоросійського дворянства, до якого належав Гоголь. Його представники вагалися між лояльністю до верховної влади Російської імперії та українським автономізмом. З огляду на психічні особливості письменника в нього ці вагання набули специфічного характеру, що й знайшло відображення в його творчості.

Зовні ця двоїстість ніби мала на меті поєднати російську імперську лояльність з українським традиціоналізмом. На позір Гоголь поставав як вірний слуга імперії. І в цьому служінні, здавалося б, ладен був іти далеко — руйнувати своє малоросійство. Але насправді це служіння письменник внутрішньо не сприймав, тікав від нього. Звідси — опозиційність Гоголя, яка виявлялася у прихованому висміюванні імперії.

Гоголь тікав і від України. Вона була для нього провінцією, «нецікавою землею», де нічого великого не відбувається. Велике тут жило хіба що в уяві, у споминах про минуле. Гоголь ладен був висміювати, руйнувати свій український провінціоналізм, що він часто й успішно робив. І водночас цей провінціоналізм жив у ньому. Це було його, рідне. Сміючись із нього, він ладен був його глорифікувати. Отака гримуча суміш!

Утікаючи від України, письменник прагнув стати імперцем, служити імперській владі. У цьому він, очевидно, вбачав сенс служіння «великому отечеству», до складу якого входила й провінційна Україна. Зайти в цьому Гоголь міг дуже далеко — стати агентом ІІІ Відділення й шпигувати за нелояльними імперській владі людьми. Проте внутрішньо він цього служіння, знов-таки, не сприймав. Розумів (чи лише відчував?), що воно — «від чорта». І, відповідно, у своїх текстах приховано руйнував імперські ідеї.

Оці самі вагання вели до «жартів» письменника зі словом. Він провадив тонку гру з читачем: подавав ідеї і тут-таки створював контексти, що ці ідеї руйнували. Ця подвійність і гра дорого коштували йому, зокрема відбивалися на психічному здоров’ї, робили Гоголя неврівноваженим чи навіть «божевільним». Але ця гра мала й має свій чар. І в цій грі письменник зумів у мистецький спосіб відобразити різні відтінки непостійної «хохлацької» душі — та й загалом душі людської. Чи не звідси популярність і живучість творчості Гоголя?

Барабаш Ю. Почва и судьба. Гоголь и украинская литература: у истоков. — М., 1995.

Белый А. Мастерство Гоголя. — М.—Л., 1934.

Боплан Г. Л. де. Опис України. — К., 1990.

Бояновська Е. Микола Гоголь: між українським і російським націоналізмом. — К., 2013.

Вересаев В. Гоголь в жизни: Систематический свод подлинных свидетельств современников. — Харьков, 1990.

Гарин И. И. Загадочный Гоголь. — М., 2005.

Гоголь Н. В. Полное собрание сочинений и писем: в 17 томах. — М., 2010.

Гоголь М. Повісті Гоголя. Найкращі українські переклади: у 2-х томах. — К., 2009.

Гоголь в воспоминаниях современников. — М., 1952.

Голубенко П. Україна і Росія у світлі культурних взаємин. — К., 1993.

Зварич О. В українському перекладі Тарас Бульба не згорів на ляському вогні. Але може підпалитися на російському // Україна молода. — 2005. — 27 вересня (№ 178).

Історія русів / Український переклад І. Драча. — К., 1991.

Котляревський І. Твори. — К., 1980.

Мережковский Д. С. Гоголь и чёрт. — М., 1906.

Тазбир Я. «Тарас Бульба» — наконец по-польски // Новая Польша. — 2002. — № 5.