Петро Кралюк - Таємний агент Микола Гоголь

Відомий польський славіст Александр Брюкнер, який хоч і походив з України, але демонстрував антиукраїнські настрої, 1922 року писав, що повість «Тарас Бульба» «досі має незаслужену славу». Cам же твір він характеризував як «фарс, вигаданий найгіршим чином». Також Брюкнер підмітив певну схожість відомої трилогії Генрика Сенкевича («Вогнем і мечем», «Потоп», «Пан Володийовський») з гоголівським «Тарасом Бульбою». Наприклад, Богун, закоханий у польку Гелену, чимось нагадує Андрія Бульбу. Справді, Сенкевич міг ознайомитися з повістю «Тарас Бульба» ще за шкільною лавою. І в нього могло виникнути бажання «відповісти» на цей бестселер. Згадана його трилогія й стала такою відповіддю. Сам Сенкевич зізнавався, що «Вогнем і мечем» він розглядав як поправку до образу козацтва, створеного Гоголем у «Тарасові Бульбі».

Як правило, польські автори, критикуючи «Тараса Бульбу», звертали увагу на неісторичність чи навіть антиісторичність твору — на невідповідність фактів історичним реаліям. На сам твір у Польщі довго було накладене табу. І хоча перший переклад повісті польською мовою з’явився ще 1850 року (зробив його вчитель Петро Головацький), поширення він не мав. Повість тривалий час не видавалася — як у міжвоєнній, так і в «народній» Польщі. Хоча переклади цього твору робилися. Показово, що в «народній» Польщі про цей твір намагалися не говорити — аби не зашкодити «польсько-радянській дружбі». І лише після краху системи соціалізму нарешті з’явилося польськомовне видання «Тараса Бульби».

Чи справді «Тарас Бульба» — текст відверто антипольський?

Безперечно, повість писалася по гарячих слідах польського Листопадового повстання, коли в російському суспільстві ширилась антипольська істерія і всіляко віталися антипольські твори. Гоголь же, як імовірний агент ІІІ-го Відділення, певно, був «зобов’язаний» запропонувати тексти відповідного спрямування. Таким твором можна вважати повість «Страшна помста», таким самим на позір був і «Тарас Бульба».

Але тут Гоголь знову провадить свою гру з читачем. Ви, мовляв, шановний читачу, можете сприймати антипольські закиди. Однак, по-перше, Андрій, який перейшов на бік поляків, зовсім не зображується в плані негативному. Герой він радше позитивний. Якогось різкого осуду його вчинку з боку автора немає. Натомість смерть Андрія подається в трагічних тонах. Читаючи сцену його вбивства, мимоволі відчуваєш жаль до цього персонажа. По-друге, попри окремі антипольські висловлювання, у повісті польський світ постає як світ культурний, цивілізований.

Усе це підважує позірну антипольськість твору. Особливо відчуваються ці суперечливі моменти у другій редакції повісті (саме її ми й цитуватимемо в цьому розділі). По-своєму це зрозуміло. Друга редакція писалася тоді, коли Гоголь уже поспілкувався з поляками-емігрантами за кордоном. Якщо наша версія щодо роботи Гоголя на царську охранку є правдивою, то після цього спілкування він міг відчувати вину. І це могло виявитися у творі. Зрештою, навіть якщо письменник і не виконував агентурної роботи, тривале спілкування з поляками могло сприяти формуванню в нього пропольських настроїв.

На початку повісті Гоголь дає характеристику братам Бульбенкам, яких віддали навчатися в Київську академію. Першим характеризується Остап:

«Старший, Остап, начал с того свое поприще, что в первый год еще бежал. Его возвратили, высекли страшно и засадили за книгу. Четыре раза закапывал он свой букварь в землю, и четыре раза, отодравши его бесчеловечно, покупали ему новый. Но, без сомнения, он повторил бы и в пятый, если бы отец не дал ему торжественного обещания продержать его в монастырских служках целые двадцать лет и не поклялся наперед, что он не увидит Запорожья вовеки, если не выучится в академии всем наукам. Любопытно, что это говорил тот же самый Тарас Бульба, который бранил всю ученость и советовал, как мы уже видели, детям вовсе не заниматься ею. С этого времени Остап начал с необыкновенным старанием сидеть за скучною книгою и скоро стал наряду с лучшими… Остап Бульба, несмотря на то что начал с большим старанием учить логику и даже богословие, никак не избавлялся неумолимых розг. Естественно, что все это должно было как-то ожесточить характер и сообщить ему твердость, всегда отличавшую козаков. Остап считался всегда одним из лучших товарищей. Он редко предводительствовал другими в дерзких предприятиях — обобрать чужой сад или огород, но зато он был всегда одним из первых, приходивших под знамена предприимчивого бурсака, и никогда, ни в каком случае, не выдавал своих товарищей. Никакие плети и розги не могли заставить его это сделать. Он был суров к другим побуждениям, кроме войны и разгульной пирушки; по крайней мере, никогда почти о другом не думал. Он был прямодушен с равными. Он имел доброту в таком виде, в каком она могла только существовать при таком характере и в тогдашнее время».