Степан Наливайко - Таємниці розкриває санскрит

— Я не можу зарадити тобі, - мовив їй Шіва. — Твій чоловік не загинув, він тільки позбувся тілесної оболонки, а душа його жива. Він займатиметься і далі своєю справою, але цього ніхто вже не бачитиме.

Проте Раті не відступалася:

— Ви з Парваті потопаєте в невимовному блаженстві, яке дарував вам мій Кама, тоді як від нього самого лишилося ось що.

І вона, плачучи, розв'язала кінчик сарі, де була зав'язана щіпка попелу, — усе, що лишилося від Ками, й зрозпачено показала божественному подружжю.

— Ну гаразд, — зласкавився Шіва, — твій чоловік знову постане перед тобою таким, як і був. Але знай: бачитимеш його тільки ти. Для інших він лишиться невидимим, тому й називатимуть його — Ананга , тобто Безтілесний . А тепер іди й будь щасливою! (Нараян, 95-106).

В епічній літературі Кама — син Лакшмі, богині щастя, достатку й сімейної злагоди, дружини Вішну. Він зображається юнаком, що сидить на папузі або на колісниці, на прапорі його — макара, фантастична морська тварина, в якій дехто вбачає дельфіна. Його любовні стріли зроджують кохання, і тут Кама має своїх античних двійників — Амура, Ерота й Купідона.

Поняття кама служило в індуїзмі означенням чуттєвого, емоційного життя і входило, разом із вірою- дгармою та прагненням багатства — артхою до трьох основних засад людської поведінки. Гармонійне поєднання цих трьох засад (тріварга) вважалося найважливішим обов'язком трьох вищих станів, тобто жерців-брахманів, воїнів-кшатріїв та вайш'їв — землеробів, ремісників і торговців. Настанови в камі, зокрема, склали особливий жанр давньоіндійської літератури — камашастру . Один із найвідоміших творів цього жанру — «Камасутра» Ватсьяяни (ІІІ-ІV ст.), яка упродовж століть відігравала помітну роль у традиційній індійській дидактиці.

Усі три фактори — дгарма, артха й кама — мали перебувати в постійній гармонійній рівновазі, але один із факторів мав домінувати. Так, «Махабгарата» провідною визначає дгарму — служіння релігії, науці або суспільному благові, «Артхашастра» — вигоду, зиск, накопичення багатства й матеріальних цінностей, а «Камасутра» — любов, кохання, шукання чуттєвих утіх і насолод.

Бажання- кама як первісна творча сила виступає вже в «Рігведі». Її персоніфікацією і став великий первородний бог Кама, постійно згадуваний у пізніших ведійських текстах і закликуваний, коли треба досягти успіху в коханні, відновити втрачену снагу тощо. «Махабгарата» порівнює його з ненаситним полум'ям, «Рамаяна» називає сином богині щастя й краси Лакшмі, його дружина — Раті <106> («Любовна пристрасть»), його молодший брат — Кродга («Гнів», «Шал»), його дочка — Трішна («Спрага», «Жага»). Давньоіндійська література зазначає, що чоловік вчинить тяжкий гріх, коли не відповість взаємністю закоханій у нього жінці. У «Махабгараті» Арджун, могутній воїн і родич Крішни, мусив цілий рік бути євнухом через те, що не прийняв кохання апсари Урваші, згадуваної ще в «Рігведі».

Культ емоційного, любовного начала одігравав визначальну роль у поклонінні богові Крішні як втілення кохання. В давньоіндійському образотворчому мистецтві неабияка роль належить різним любовним символам, найбільш частими й відомими з яких є лінгам , що уособлює божественне творче начало (Шіва) і йоні (слов'янське лоно ) — природна жіноча енергія, яка сприяє прояву енергії Шіви. Ці особливості яскраво відбилися в храмовій скульптурі Каджурахо, Конараку тощо.

Ці факти, далеко не всі, засвідчені в численних літературних та іконографічних джерелах, що мають паралелі і в інших культурах, серед них і в слов'янській, показують, наскільки значне місце посідало поняття кама в давній і середньовічній культурі Індії, в уявленнях її народів, у віруваннях, звичаях, обрядах і ритуалах.

Бог Кама має багато імен та епітетів: Манасіджа — «Зроджений у душі», Мадана — «Захмеляючий», Шамантака — «Позбавник спокою», Кандарпа — «П'янливець», Манматха — «Бентежник душі», Пушпадгану — «Квітколукий», Панчасаяк — «П'ятистрілий», Кусумаюдга — «Квітозбройний», Пушпачапа — «Квітконосний», Макарадгваджа — «Макаростяжний» тощо. Багато імен та епітетів Ками сьогодні стали поширеними чоловічими й жіночими іменами. Скажімо, ім'я Манматха мав відомий бенгальський письменник Манматха Рой, автор першої в Індії п'єси про Тараса Шевченка, яка звучала й по Всеіндійському радіо.