Степан Наливайко - Таємниці розкриває санскрит

Якось Дьяус, бог Неба, зі своєю дружиною прийшов у священний гай і побачив чарівну корову Нандіні, що сповнювала всі бажання, бо ж була донькою самої Сурабги — праматері корів. Цю боже<82>ственну корову мудрець Васіштха отримав у дарунок від богів. Самого Васіштхи тоді якраз не було в його відлюдницькій обителі.

— Поглянь-но, — мовив дружині Дьяус, — он пасеться чарівна корова мудреця Васіштхи. Смертна людина, скуштувавши її молока, житиме десять тисяч років, не знаючи недуг і старості.

Дружина Дьяуса відразу ж захотіла мати таку корову.

– Є в мене серед людей на землі чудова подруга, царівна племені ушинарів, — мовила вона. — Тож їй я хотіла б подарувати цю чарівну корову. Приведи її мені!

І Дьяус, аби догодити лотосоокій дружині, викрав у мудреця Васіштхи чарівну Нандіні. А господар, повернувшися додому й не знайшовши в священному гаю свого безцінного скарбу, впав у невимовний розпач, але потім силою зосередження з'ясував, хто скоїв цей непрощенний злочин. Нечуваним подвижництвом Васіштха досягнув такої могутності, що перевершив самого Дьяуса і прокляв його — той позбувся вищої влади в небесному царстві й довгі роки мусив жити на землі як проста смертна людина…(МДИ, 47).

Як бачимо, грецький та індійський міфи мають чимало спільного. Насамперед, головні герої, викрадачі Європи й Нандіні, належать до верховних божеств у своїх міфологіях. Навіть більше: обидва божества — тотожні, і не лише своїми божественними функціями, а й іменами — вони мають спільне походження й однакове значення. Дьяус , якому в грецькій міфології відповідає Зевс , а в давньоримському пантеоні — Юпітер , у «Рігведі» часто називається Дьяус - пітар , тобто Дьяус - батько . Ім'я Дьяус - пітар — того ж походження, що й грецьке Eus - pater і латинське Dies - pіter ( Yu - pіter ). Та на відміну від своїх античних співбратів, ведійський Дьяус не утверджується на небесному троні, не стає владикою богів і не очолює пантеону. У «Рігведі» культ цього дуже давнього божества вже згасає, стає напівзабутим відлунням більш далекої епохи. Образ його в «Рігведі» не отримав антопоморфного розвитку — скоріше, він лишився на значно ранішій, зооморфній стадії. Гімни мовлять про нього як про бика, причому рудого, що мукає з вишини (певно, мається на увазі грім). Зв'язок із грозою — ще одна риса, яка споріднює Дьяуса й Зевса. Гімни мовлять про Дьяуса, що він озброєний палицею, булавою, що він «посміхається в хмарах» (очевидно, спалахує блискавицями), причому тут ужита дієслівна основа смі -, споріднена з подібною ж основою в нашому слові сміятися; ця ж основа у ведах нерідко вживається на означення спалахів блискавиць, згодом ставши стійким образом санскритської поезії.

Дьяус прославляється в «Рігведі» у парі з Прітхіві, богинею землі. Їхній нерозривний зв'язок виражається складним словом Дья <83> вапрітхіві — «Дьяус і Прітхіві» або «Небо й Земля», оскільки в післяведійській літературі слово дьяус стало означати тільки «небо». Це відбиває надзвичайно давнє уявлення про первісний устрій всесвіту. Небо й Земля — всезагальні батьки, породжувачі всього живого. Вони утворюють первісну подружню пару, де Дьяус — Небо і Батько, а Прітхіві — Земля і Мати. Ця найдавніша ідея, по суті, вичерпує їхню ідеологію в «Рігведі». «Великі, мудрі й могутні», «справедливі, що осипають дарами», «сотворителі всього живого», «чиєю ласкою їхнім нащадкам дароване безсмертя» — так звертаються до них у ведах. Дощ, що його посилає Небесний Бик-Дьяус на Землю-Прітхіві, що уособлюється в образі Корови, це сім'я, з якого народжується все живе, навіть боги. Дьяус і Прітхіві розглядаються як дві половинки Всесвіту, колись єдиного й нероздільного, як невичерпні джерела життєвої сили (Очерк, 53–55). Індійська традиція на запитання про те, що виникло раніше — Небо чи Земля, першість віддає Землі. Образи Батька-Неба й Матері-Землі, що породжують усе живе на світі, мають типологічні паралелі в багатьох міфологіях і склалися ще в спільноіндоєвропейський період. Тож сказане стосується і грецької міфології: якщо Зевс уособлював Батька й Небо, то і Європа мусила уособлювати Матір і Землю. Зевс викрадає Європу в подобі бика, тобто первісно, очевидно, малося на увазі, що сама Європа виступає в образі корови, хоча про це грецький міф і не мовить.

Привертає увагу та особливість у грецькому міфі, що Агенор — фінікійський цар і батько Європи — доводився сином Посейдонові. Він — родоначальник фінікіян. А Посейдон, як і Зевс, як і Дьяус, пов'язаний з індоєвропейським зооморфним втіленням родючості, що виступає у подобі бика. Саме Посейдон послав на Кріт із моря священного бика, свою іпостась, який разом із Пасифаєю, донькою Геліоса-Сонця і дружиною крітського царя Міноса (пригадаймо, що Мінос — син Зевса і Європи), спородив Мінотавра — чудовисько з головою бика, яке цар Мінос помістив у свій знаменитий Лабіринт. Посейдон був верховним божеством Атлантиди, він колись владарював на Олімпі, що засвідчує і його атрибут — тризуб, уособлення влади над трьома світами — Небом, Землею і Потойбічним світом (дехто припускає, що тризуб, атрибут Посейдона, був символом триглавої вершини острова Кріт). Посейдон сперечався із самим Зевсом, мовлячи, що саме він найстарший із богів, що саме йому має належати верховенство і при всіх називав Зевса узурпатором небесної влади.