Степан Наливайко - Таємниці розкриває санскрит

Проте навіть при такому тлумаченні нічого не змінюється. Воно грає на руку Варуні, Посейдонові, бо ще в «Рігведі» Варуна протиставляється Мітрі як темний — світлому, Місяць — Сонцю, ніч — дню. І якщо Мітра — бог Сонця і Мирного договору — втілює добрі, світлі властивості влади, то Варуна — грізні й похмурі, караючі аспекти її.

Можливе ще одне пояснення імені Дажбог , якщо виходити зі значення імені Варуни. Як відомо, Варуна — божество космічних і земних вод. Саме ж ім'я Варуна містить у собі компонент вар , який у санскриті означає «вода». Варуна — володар небесних вод, дощів, які уособлюють чоловічу силу і без яких не може запліднитися земля. Іншими словами, Варуна — це і небесний бик, який запліднює корову — землю. Ось чому вар , окрім значення «вода», має у санскриті ще й значення «жених», «коханець», «чоловік» (СРС, 577). Так само санскритське варша значить «дощ», «злива», а вріша — «самець», «бик» (Там же, 568, 618). Характерно, що на означення Дніпра фіксуються такі давні назви як Вар, Варом, Варух (СГУ, 173). До речі, найдавніші уявлення про Посейдона також пов'язані з родючістю землі, через що ім'я Посейдон дехто тлумачить як «Чоловік Землі». З іншого боку, Посейдон пов'язаний із індоєвропейським зооморфним демоном родючості, що виступає в подобі бика. Саме Посейдон послав на Кріт з моря прекрасного бика — свою іпостась. Він разом із Пасифаєю, донькою Геліоса—Сонця і дружиною крітського царя Міноса, спородив Мінотавра — чудовисько з головою бика, що його Мінос помістив у свій знаменитий лабіринт. І Атлантиду, де Посейдон був верховним божеством, покарав за безчестя Зевс — сам уособлення бика. Він відтіснив з Олімпу Посейдона, за що той не раз дорікав громовержцеві, називаючи того узурпатором.

Виходячи з цих фактів, можна ім'я Дажбог пов'язувати зі словом дощ , тим більше що існує ще одна форма цього імені — Даждьбог . Таке тлумачення цілком відповідає функціям Варуни й Посейдона, тобто Дажбог означає «Дощ-бог», «Дощовий Бог», «Бог вологи». Це цілком відповідає первісним уявленням, згідно з якими вода є всім — і життям, і багатством, і силою, і владою. Недарма вода відіграє таку важливу роль при посвяченні царя на трон.

Отже, русичі — «Дажбожі внуки», бо Дажбог — божество воїнського стану, покровитель і захисник його. Дажбог — уособлення князівської влади і самого князя. Таке розуміння сходить до сивої індоєвропейської давнини і <80> має паралелі в багатьох міфологіях. Слов'янський Дажбог — це скіфський Тагимасад, етруський Таг, індійський Варуна, іранський Ахурамазда і грецький Посейдон. <81>

Давньогрецький міф розповідає, що в Сідоні, столиці Фінікії, правив Агенор, син бога морів Посейдона й Зевсової онуки Лівії, яка дала ім'я однойменній країні. Агенор мав кількох синів — Фенікса, Киліка та Кадма і єдину доньку — красуню Європу.

Якось Європа з подругами збирала в лузі червоні троянди й побачила довгорогого бика, що мирно пасся неподалік. Бик раптом опустився на передні ноги, мовби запрошуючи сісти на нього, і Європа вмостилася на його широкій спині. Тієї ж миті бик підхопився на ноги й побіг до моря, скочив у воду й поплив з дівчиною на спині. А тоді мовив людським голосом:

— Не бійся, царівно, я — всемогутній Зевс. Незабаром нас прийме гостинний Кріт — острів, що колись був мені за колиску. Він і тобі стане рідною землею, бо там ми поберемося й там народяться наші діти.

Невдовзі вони справді ступили на крітську землю. Тут бик обернувся прекрасним і могутнім Зевсом. А батько тим часом послав на пошуки єдиної доньки синів, заборонивши їм повертатися додому, доки не знайдуть сестри. Довго блукали вони світами, але марні були їхні пошуки. І сини, боячись повертатися додому, помалу осіли в чужих краях, що відтоді стали називатися за їхніми іменами: Фінікія — за Феніксом, Килікія — за Киліком, Кадмея — за Кадмом.

Все так і сталося, як провістив Зевс: фінікійська царівна Європа стала дружиною громовержця і в них народилося троє синів: Мінос, Сарпедон і Радамант, що згодом стали уславленими царями, а по своїй смерті — суддями в потойбічному світі. А велика, доти безіменна земля відтоді стала називатися Європою, на честь Зевсової обраниці…(МНМ, І 419–420).

Ось такий цей романтичний міф, у якому помітна спроба витлумачити походження назв деяких країн, і насамперед Європи. Схожий переказ знає й індійська міфологія.