Степан Наливайко - Таємниці розкриває санскрит

У такому разі виходить, що етнонім русь , тотожний етнонімомі руси , мусить містити в собі значення «бик» чи «корова», оскільки етнонім таври виводиться від грецького таврос — «бик» і в такому разі означає «бики» або «бичичі».

Відомий дослідник скіфських старожитностей М.І.Ростовцев припускає, що етнонім таври — грецизація місцевої назви народу. Інший дослідник, О.М.Лєсков, вважає, що назва таври — огречений етнонім, тубільна назва якого достеменно не відома (ЕС,156). Знаний іраніст і скіфолог В.І.Абаєв висловлює здогад, що в Подніпров'ї жило плем'я, яке поклонялося Свя<29>щенному Бикові, й саме з цим племенем пов'язуються таври. Абаєв також припускає, що етнонім таври — не лексичне запозичення, а переклад грецькою племінної назви, яка означала «бики», або «ті, що шанують бика»(Абаев, 76).

Тобто ці дослідники одностайні в тому, що етнонім таври — грецька передача, переклад грецькою назви, яка в оригіналі звучала зовсім по-іншому, хоч і несла те саме значення. Яке саме начення вона несла, тепер ми більш-менш знаємо: «бики», «бичичі», «коровичі», «ті, що шанують корову // бика». А оскільки, за Іоаном Цецом, етнонім руси синонімічний, значеннєво тотожний етнонімові таври то, очевидно, етнонім руси і є тією тубільною назвою, з якої постав її грецький варіант, тобто таври . Тим більше, що «Велесова книга» не називає таврів серед коровичів, хоча багато місця приділяє Кримові та кримським реаліям. Але саме в Криму, давній Тавриці, Тавриді, маємо найранiші й найрясніші фіксації назв на Рус-/Рос-. Відомий дослідник О.М.Трубачов зазначає:

«Кінцем VIII — початком ІХ ст… датуються згадки племені Русь, Рос у Тавриді й на берегах Чорного моря в житіях Георгія Амастридського й Стефана Сурозького… До цих пір береги Понту й Меотиди залишаються місцем, де це ім'я ( русь — С.Н. ) виступає перед нами в документованій історії… за 300 років до закликання варягів»(Трубачев, 401–402).

Тож наведемо бодай деякі факти з цієї документованої історії.

VI ст. Сирійський автор Псевдо-Захарій згадує у Причорномор'ї народ рос .

Кінець VIII ст. У «Житії Стефана Сурозького» — творі невідомого автора Х ст. — згадується руський князь Бравлин; він же згадується у «Велесовій книзі». Сурож — нинішній Судак у Криму, йому у «Велесовій книзі» відведено чимало сторінок.

Близько 821 р. Географ Баварський називає русів поряд із хазарами.

861 р. Кирило-Костянтин, майбутній творець слов'янської писемності, виявив у Криму Євангеліє і Псалтир, писані руськими літерами. Він також познайомився з носієм руської мови, засвоїв розмовний варіант її і розшифрував «письмена».

ІХ ст. Перський історик Фарх ад-дін Мубаракшах повідомляє, що в хазар є письмо, яке походить від руського — хазари нібито запозичили його від русів, «гілки румійців», які живуть неподалік від хазар.

Близько 867 р. Патріарх Фотій у так званому «Окружному посланії» повідомляє про хрещення русів. До 879 р. відноситься письмова згадка про єпархію в Криму, в містi Росія (теперішня Керч).

ІХ ст. Ряд східних авторів переповідають сюжет про русів, що живуть на острові «в три дні шляху» (приблизно 100 км).

Початок Х ст. Арабський автор Масуді згадує Руську річку й Русь<30>ке море, які, скоріше за все, означають у нього Керченську протоку (колись Боспор Кімерійський) та Чорне море.

1048 р. До Ярослава Мудрого прибуло посольство від Генріха І з Франції просити руки Анни, доньки київського князя. Посли відзначають поширення в Київській Русі культу святого Климента, мощі якого у свій час вивіз із Криму Кирило-Костянтин, першовчитель слов'ян.

І, нарешті, найраніша згадка, яка належить до VI ст. до н. е. У книзі Ієзекіїля, що входить до так званих пророцьких книг Біблії, згадується народ рош . Цю згадку деякі дослідники сприймають досить скептично. Але ж якби не існувало такого народу, то навряд чи його стали б уводити до грецького варіанту Ветхого Завіту сімдесят досвідчених перекладачів. Та й народ рош подано в етнічному контексті з кімерійцями й скіфами, які в VII–VI ст. до н.е., тобто саме тоді, коли створювалася книга Ієзекіїля, здійснювали походи в Малу Азію. До всього, всі три етноніми — рош, кімерійці, скіфи — прив'язуються до одного ареалу — Північного Причорномор'я. Причому у Візантії цей нібито міфічний народ рош часто-густо ототожнюється з реальним народом росів або русів.

Таким чином, береги Чорного моря справді виявляються найдавнішим ареалом, де писемно фіксується племінна назва роси або русь . Різні джерела, насамперед візантійські, подають відомостi про них упродовж тривалого часового відтинку, і саме про тих, які замешкували в Криму чи прилеглих територіях. Саме ототожнення русів/росів iз таврами чи тавроскіфами свідчить, що візантiйці вважали їх місцевим населенням, принаймні таким, що спрадавна проживає в Причорномор'ї. Саме з кримськими русами/росами найперше увійшли в контакт візантійці, а сам термін руси / роси вони вживають і на означення надднiпровських русів. І взагалі візантійські джерела не розрізняють Русь Причорноморську й Русь Подніпровську — вони розглядають обидві Русі як дві частини одного цілого.