Степан Наливайко - Таємниці розкриває санскрит

У різних сотнях Черкаського полку служили два Івани Кришненки (64, 72), два Шіваненки, Артюх і Вацько (78), Семан Гупаленко (84; пор. Гопал, Гопала — одне з імен Крішни). Ясько Балбир (76; ім'я Балвір // Балбир мав старший брат Крішни), Васько Мазепа й Сергій Мазепенко (77, 90;), Андрій та Кришко Шамшури , а також Богдан Шамшура (64, 81). Прізвища Шамшур, Шамшура споріднені з сучасним індійським ім'ям Шамшер, Шамшир (напр., Шамшер Бахадур Сінх — сучасний пенджабський літератор). Слово шамшер (шамшір, шамшур) у мові хінді означає «шабля» (ХРС ІІ, 589). Тлумачення козацького прізвища Шамшур як «шабля» підтримує те, що в тому ж Черкаському полку, навіть у сусідній сотні служив і козак Ясько Шабля (80).

Історія подає кілька цікавих фактів, пов'язаних із шамшером — викривленою чи дугастою шаблею, саме такою, якою послуговувалися запорозькі козаки та їхні гетьмани, зокрема, й Іван Мазепа. Історичні джерела мовлять, що саме шамшером 1526 р. був зарубаний Ібрагім Лоді, один із правителів Делійського султанату. Останній могольський імператор Аурангзеб (1658–1707) шамшерами скарав на смерть двох своїх братів, що, як і він, претендували на престол. А батька свого, Шах Джахана, котрий на честь улюбленої дружини спорудив уславлений Тадж Махал, на довгі роки кинув до в'язниці. Шамшером був страчений і дев'ятий сікхський гуру Тегх Бахадур за наказом того ж Аурангзеба, бо гуру відмовився прийняти іслам. Цікаво, що батька Тегх Бахадура звали Хар Гобінд, де Гобінд — семантичний двійник до імені Гопал , а Хар на індійському ґрунті — одне з імен Вішну, отже, й Крішни. А імена Хар та Харко надзвичайно популярні в запорозьких козаків: лише в Брацлавському полку було четверо козаків з іменем Хар . Крім того, й інші гуру сікхів, багато чим схожих на запорозьких козаків, мали ім'я Хар , наприклад, Хар Рай, Хар Крішен; останнє ім'я прямо вказує на зв'язок із Крішною.

Санскритське данда має деякі особливості, цікаві у зв'язку з Києм і Києвом. У ламаїзмі це слово вживається на означення ваджри, тобто громової стріли, перуна, а ваджра ще в «Рігведі» — зброя царя богів і ватажка небесного воїнства Індри, про якого також згадує «Велесова книга». Одним із значень слова данда є «весло», а дандін — «веслувальник», «човняр». Це спонукає згадати літописця Нестора і його слова в «Повісті врем'яних літ» про те, що полянський князь Кий не міг бути перевізником, тобто човнярем. Та якщо добре подумати, то саме через свій князівський статус Кий не тільки міг, але й мусив мати справу з човном, бо човен відігравав неабияку роль у давніх уявленнях та обрядах багатьох народів, серед них і слов'ян. Він був невід'ємною часткою поховального обряду, і тут слід хоча б згадати, що княгиня Ольга спалила древлянських сватів саме в човні. Крім того, човен — неодмінний атрибут деяких інших обрядів та ритуалів, зокрема, при принесенні пожертв Дніпру-Славутичу. Уявлялося також, що саме племінний ватажок через ритуальне дійство поєднував правий берег ріки з берегом лівим, які відповідно уособлювали чоловіче й жіноче начало. До всього, недарма з давніх часів побутує уявлення про човен як про народ, державу, а про правителя, князя, царя — як веслувальника, човняра, що править цим народом-державою.

Таким чином, зі сказаного напрошується ряд важливих і показових висновків:

- індійський матеріал засвідчує етимологічну тотожність етноніма дандарії , засвідченого в Україні, й етноніма дандадгари // данддарії , засвідченого в «Махабгараті»; це плем'я, судячи з усього, належало до воїнського стану, так званих кшатріїв, провідного в тогочасному суспільстві, функціонально тотожного «царським» скіфам і літописним русичам;

— зв'язок індійських дандадгаріїв із землеробським божеством Балвіром-Білобогом та воїнським і пастушницьким божеством Крішною-<26>Чорнобогом підтверджується таким самим зв'язком українських дандаріїв з цими божествами, рясно відбитими на українському терені й нині;

— участь індійських дандаріїв у подіях, описаних у «Махабгараті» на боці кауравів, сама назва яких може пов'язуватися з кравенцями-українцями «Велесової книги», дозволяє припустити, що предки сучасних українців брали участь у цих подіях, а саме ці події, принаймні деякі, цілком могли мати місце на території Давньої України;

— семантична тотожність імен Данда і Кий , назв Дандака і Київ дають підставу стверджувати закономірність існування імені Кий та похідної від нього назви Київ , які, в свою чергу, пов'язуються з важливим соціальним терміном кий — «жезл», «скипетр», невіддільного від поняття про владу й владарювання; винятково важливе те, що назва Дандака, засвідчена у «Рамаяні» та «Махабгараті», зафіксована і в Україні, саме там, де античні автори засвідчують загадкових таврів, тобто в Криму;