Степан Наливайко - Таємниці розкриває санскрит

Ця індійська Дандака, як уже мовилося, має свого українського двійника, за тисячі кілометрів від Індії, на південно-західному узбережжі Криму (тепер Очеретяна або Комишова бухта). Її у ІІ та IV ст. фіксують тут Птолемей та Амміан Марцеллін, відносячи до трьох найбільших міст Таврики. А це означає, що ше в IV ст. кримська Дандака не лише існувала, але й процвітала. Її О. Трубачов вважає столицею і головним портом загадкових таврів, яких від сіндів відділяла лише вузька Керченська протока. Виходячи з того, що ми вже знаємо про термін данда , Дандака в Криму цілком могла бути племінним центром, містом-резиденцією племінного ватажка. Тим більше, що в санскриті дандака — синонім до данда .

Та ж «Рамаяна» розповідає, що колись існувало царство Дандака , яким правив цар Данда , тобто Кий . Причому зазначається, що саме за ім'ям царя, тобто Дандою, країна й називалася Дандака , у якого був брат Дандадгара. Данда нібито закохався в доньку брахмана-жерця Шукри й силоміць викрав її, за що Шукра прокляв царя, після чого його країна перетворилася на пустку.

У цьому переказі цікаве те, що донькою жерця-брахмана Шукри є і Деваяні, яка від царя-кшатрія Яяті народила двох синів, Яду і Турвашу. Яду, ім'я якого означає «кудесник», «чаклун», «жрець», започаткував рід ядавів, з якого й походили Крішна та його старший брат Бальвір, по-санскритському Балавіра. А ядави виявляють спорідненість із літописними ятвягами (див. статтю «Балти, слов'яни й п'ятеро синів царя Яяті»). Зазначимо принагідно, що плем'я яду згадується ще в «Рігведі», воно є одним із так званих п'яти «ведійських племен», які, вважається, вирушили до Індії з Північного Причорномор'я. Хоча тепер бачимо, що якщо вони й пішли, то принаймні не всі, якась частина їх залишилася.

З огляду на високий соціальний статус термінів данда, дандака цілком можливо, що не тільки <24> кримська Дандака була родовим чи племінним центром, столицею таврів, але подібний високий статус мала й індійська Дандака. Адже недарма ліс Дандака був священним і в ньому збирався цвіт відлюдників-аскетів, у яких Рама й Сіта черпали життєву й державну мудрість. Тобто можна припустити, що обидві Дандаки мають спільне походження й однакове значення, в мовному і функціональному плані, бо ототожнювати їх на історичному, хронологічному рівні, мабуть, передчасно, попре навіть те, що сама «Рамаяна» виявляє багато паралелей з українськими реаліями, починаючи з сюжету і кінчаючи деякими архаїчними звичаями, наприклад, випробуванням вогнем.

Проте Дандакою і дандаріями давні зв'язки України й Індії не обмежуються. Данда , як зазначалося, не лише епітет богів Вішну-Крішни, Шіви та Ями, але і їхня зброя. А на терені України виразно засвідчене поклоніння цим божествам. Усіх їх згадує «Велесова книга» (ІХ ст.), їхні імена відбито в українських іменах, прізвищах і назвах. У давньому місті Тіра (нині Білгород-Дністровський) знайдено напис з одним із найпоширеніших імен Шіви — Махадава , в якому неважко впізнати індійське Махадева — «Великий бог» (Старая Скифия, 39). В Одесі на Молдаванці знайдено напис з іще одним ім'ям цього божества — Бутанат , тотожне індійському Бгутанатх , «Владика бгутів», де бгути — добрі й злі істоти, які складають почет Шіви (Индоарика, 8). Обидва написи датуються ІІ—ІІІ ст. Загадкова Мокоша у Володимировому язичницькому пантеоні — та ж індійська Махеші , «Велика богиня». Принагідно відзначимо, що Шіва мав і епітет Махеш , а слов'янська міфологія знає чоловіче божество Мокош.

Ще одним ім'ям дружини Шіви було Деві — «Богиня», споріднене із слов'янським Діва . А Діва була покровителькою і захисницею, матір'ю Херсонеса Таврійського в Криму, нинішнього Севастополя. І саме з Херсонесу, Корсуня літописних джерел, прийшли до Києва християнство, його атрибути й священики. Тож цілком імовірно, що й сам термін данда цілком міг відбитися на українському ґрунті в своєму первісному вигляді. І схоже, що таке припущення не таке вже й неймовірне.

У цьому плані привертають увагу козацькі прізвища Динда й Динденко , засвідчені вже значно пізніше, в «Реєстрі» 1649 р. Хвесько Динда та Богуш Динденко служили в різних сотнях Черкаського полку (РВЗ, 64, 67). До такого припущення можна було б поставитися скептично, якби не досить рясне індоарійське оточення, в якому обидва прізвища перебувають. І саме Черкаський полк з усіх 16 полків «Реєстру» є, якщо так можна сказати, «найіндійськішим». Це дає підстави придивитися до прізвищ Динда й Динденко уважніше. <25>