Степан Наливайко - Таємниці розкриває санскрит

Окрім Шіви-Рудри, який тотожний слов'янському Родові і Влесові, в Україні маємо численні сліди поклоніння давніх українців і таким божествам, як Вішну й Крішна. Їх називає серед інших божеств та ж «Велесова книга» (іншими словами — «Шівина книга»), щоправда, під іменами Вишень і Кришень. І ці божества мають імена й епiтети, що містять компонент Вріш — «Бик». Наприклад; Вріша, Врішатанка, Врішнiгарбга, Врішабгакешава, Варшнея тощо. Ім'я Врішан має Індра, теж згадуваний у «Велесовій книзі».

Санскритське вріш , крім цього, надзвичайно популярне в іменах мудреців, царів та епічних героїв: Врішака, Врішасена, Врішамітра, Врішабгадева, Врішакапі, Врішоттам та ін. Наявне воно і в топонімах: Врішабга, Врішапрастха . Що дозволяє зробити висновок про виняткову важливість слова вріш на індійському грунті. А оскільки індоіранські племена жили й на Україні, то ця особливість мала відбитися й тут, навіть якби подібне поклоніння бикові не було властиве давнім українцям. А воно було їм властиве.

Особливо важливо те, що компонент вріш - входить і в деякі етноніми, про які згадують індійські джерела. І то саме етноніми, безпосередньо пов'язані з Шівою та Вішну-Крішною. Це, зокрема, етноніми врішні та махавріша . З етнонімом врішні пов'язуються особливо Крішна і його старший брат Бальвір (інші імена Бальдев, Бальрам, Бальбгадра чи просто Баль). Саме слово врішні дослівно означає «мужній», «хоробрий», «відважний» (пор. укр. буйний, ярий , які теж сходять до поняття «бик» і утворені від слів із цим значенням, а бик — завжди уособлення відваги, мужності, снаги воїна). Ім'я Врішні <33> мав предок Крішни й Бальвіра — родоначальник племені врішніїв, через що й сам Крішна має ім'я Варшнея , досл. «Приналежний Врішні», «З роду Врішні».

Другий індійський етнонім — махавріша дослівно означає «великий бик» і пов'язується дослідниками з Шівою-Рудрою. Рудра, тотожний нашому Родові, у «Рігведі» означається як «Бик, супроводжуваний марутами», де марути — божества вітру й бурі (вони у «Велесовій книзі» називаються марицями , а в «Слові о полку Ігоревім» — «вітри — Стрибожі внуки»). З чого випливає, що Стрибог — ще одне з імен Шіви-Рудри на слов'янському Грунті. Якщо відкинути компонент — бог у цьому імені, то перший компонент — Стрі /або Стр — теж сходить до індоєвропейського слова із значенням «бик» (пор. авест. стаора , гот. stiur , англ. steer , давньослов'янське ставр (Ставр Годинович), грец. таврос тощо).

Виняткова важливість основи вріш - на індійському грунті, наявність божеств, в імена яких ця основа входить, на українському грунті дозволяє співвіднести її з основою рус -/ рос -, рясно засвідченою в топонімії та гідронімії України. Навіть більше: можна з певністю казати, що рясна топонімія на Рус -/ Рос -, особливо в Криму, є залишком назв, імен та етнонімів, споріднених із санскритським вріш . І тоді цілком певно виходить, що назва таври — справді не первісне означення давніх насельників Криму й України, а переклад грецькою назви, яка, ймовірніше за все, звучала як рос/рус . Що є слов'янською видозміною санскритського вріш — «бик».

Це тим правдоподібніше, що початкове в - у слов'янських та індійських мовах може зникати. Наприклад, санскр. врішабга — «бик» може мати й форму рішабга , а укр. врожай подекуди має форму рожай . Як і ім'я Владислав може мати форму Ладислав , а Володимир — форму Ладимир . Індійське брахман на означення жерця на слов'янському грунті спершу прибрало вигляду врахман , а тоді рахман і так увійшло в фразеологізми, назви та прізвища українців.

Тож санскритське вріш цілком закономірно відповідає слов'янському рус/рос . Це добре ілюструє річкова назва Рось — слов'янський відповідник санскритському вріш: Рша, Ръсь, Рсъ, Урс . Тобто й назва Рось має значення «Бик». Це підтверджує і те, що Роська, притока Росі, має також назву Самець , теж, по суті, Бик .

Основа вріш, що має і різновид варш , окрім поняття «бик», означає ще й «дощ». Водночас ця основа, окрім значення «іти дощеві» має ще значення «осипати дарами». Тобто сама ця основа пов'язується з поняттям про достаток, родючість, урожай і водночас — із вологою, дощем. Недарма ідол Влеса/Велеса стояв не на Горi біля двору теремного, а на Подолі, на березі Почайни. Тоді як його дружина Мокоша, тотожна індійській Махеші <34> («Велика Богиня»), стояла на Горі й була єдиним жіночим божеством у язичницькому пантеоні великого київського князя Володимира. Що засвідчує її виняткову важливість у ньому.