Степан Наливайко - Таємниці розкриває санскрит

Культ Сонця-Бика, бога скотарів і воїнів, виявлявся не лише в тому, що люди приносили в жертву биків, побожно споживали чи виліплювали з тіста бичків чи корівок. Люди бачили світ як велетенського бика. Наші колядки згадують турів золоторогих, корів золотохвостих із зірками по боках. Бик в українському фольклорі — символ творіння, парубок, віл — чоловік, телиця — дівчина, корова — жінка, земля. Така символіка переповнює наші весільні пісні й приповідки. Коли сняться воли — має статися щось гарне і радісне.

Поняття «бик» невіддільне від воїнського стану, бо уособлює доблесть, мужність, снагу. Саме з биком найчастіше порівнюють воїнів, богатирів, царів чи богів. Таке порівняння звичайне в багатьох міфо<36>логіях та епосах. Властиве воно й давньоукраїнським пам'яткам: варто згадати хоча б «Слово о полку Ігоревім» і порівняння в ньому князів з яр-туром чи буй-туром. У шумерській міфології слово із значенням «бик» вживається в розумінні «воїн», «герой», «богатир». Як відзначає відомий перекладач «Махабгарати» Борис Смирнов, у деяких текстах слово рішабга — «бик» повністю втратило свій початковий зміст «бик», «тур» і означає тільки «ватажок», «князь», «цар». А слово рішабга , первісно врішабга , тотожне санскритському вріш та слов'янському рус .

Поширене в багатьох народів Сходу, особливо іранців, ім'я Рустам , що його має найпопулярніший персонаж «Шахнаме», теж містить компонент Рус - із значенням «Бик». А все ім'я перекладається як «Найдосконаліший бик», бо — там — суфікс, що передає вищий ступінь якості основного слова. Ім'я Рустам етимологічно (тобто походженням і значенням) тотожне санскритському Врішоттам , де бачимо, що санскритське Вріш — на іранському грунті має відповідник Рус -. А імена Врішоттам, Рустам , у свою чергу, значеннєво тотожні імені Готам , що його, зокрема, мав Будда, сам виходець, як свідчать джерела, iз саків // шаків, тобто скіфів. Так що всі ці три іменi мають однакове значення.

Рясно відбите поклонiння Священному Бикові й у назвах на території сучасної України. Назва Боспор , тепер Керченська протока, яка відділяла країну таврів — Таврику від Таманського півострова, де колись жили сінди, тлумачиться як «Переправа/Брід/Водопій/Шлях Бика». Назва Боспор виявляє семантичну тотожність із назвою Ексампей , про яку згадує ще Геродот у V ст. до н.е. Ексампей був загальноскіфською релігійною святинею. Ця назва розкладається на Ексам + пей , де Ексам споріднене з індоіранським укшан // уксан — «бик», а — пей — тотожне нашому — пій у словах водопій, напій тощо. У свою чергу, ці обидві назви значеннєво тотожні назві Оксфорд , де Окс - теж має значення «бик» і споріднене з санскр. укшан та іран. ухшан . Ексампей розташовувався на Південному Бузі, давня назва якого — Гіпаніс , тотожна назві Кубань . І Гіпаніс , і Кубань означають «Бик-ріка» (пор. санскр. го — «бик» та пані — «вода», «ріка»). Індоіранське укшан/ухшан відбилося і в давній назві на означення Чорного моря. Ця назва, з колонізацією греками Північного Причорномор'я, була потрактована ними спершу як Понт Аксинський — «Негостинне море», а тоді — як Понт Евксинський — «Гостинне море». Так греки пристосовували первісну, існуючу до них назву, хоча насправді обидві грецькі назви лише переосмислення і приблизне звучання грецькою місцевої скіфської чи ще давнішої назви Чорного моря, яка означала те саме, що й Боспор, Ексампей, Оксфорд , тобто «Шлях Бика» чи «Море Бика». І таке значення давньої назви Чорного моря зберегла й <37> писемно зафіксована пізніше слов'янська назва Чорного моря — Руське море, в якій зберігся компонент із значенням «бик». Пов'язується з поняттям «бик» і назва Росія , теперішня Керч і колишній Пантикапей, столиця могутньої Боспорської держави, яка інувала на півдні України впродовж майже тисячоліття (VI ст. до н. е.-IV ст. н. е.). Цілком можливо, що сучасна назва давнього Пантикапея — Керч , літописне Керчев , означає «Місто Бика», «Биків», тим більше що не менш давня Тмутаракань на сусідньому Таманському півострові, де жили сінди, споріднені з таврами, тлумачиться як «Місто Чорного Бика». А Тмутараканей в Україні — до десятка.

Таким чином, зі сказаного напрошуються два важливі висновки. Перший стосується «Велесової книги», яка ще раз виступає як джерело, що заслуговує цілковитої довіри. Водночас ця пам'ятка містить поки що найдавнішу, яка сходить щонайменше до ІХ ст., писемну фіксацію етноніма українці у формі кравенци . Що принаймні на кілька століть відсуває цей етнонім углиб історії, хоча зрозуміло, що він існував задовго до цієї першої писемної згадки.