Степан Наливайко - Таємниці розкриває санскрит

Таким чином, численні факти відбиття священної трави дарбги/куші в давньоіндійських власних іменах та назвах, важлива роль її в давніх і сучасних обрядах і ритуалах дають підстави вважати її винятково важливою для уявлень і повсякденного життя стародавніх індійців. Тож не дивно, що вона мог<42>ла відбитися і в назві Відарбга , яку мала країна царівни Рукміні, отже, і з Крішною. Назва Відарбга , в такому разі, означатиме «Край благословенної дарбги», «Країна священної дарбги», «Країна, славна дарбгою». Бо префікс Ві -, як зазначалося, надає основі дарбг - вищого ступеня якості. Хоча слід відмітити, що деякі індійські джерела пояснюють назву Відарбга як «Розплетена», маючи на увазі, що основа дарбг - іще має значення «плести», «вити», а префікс ві - може бути префіксом від'єднання, тотожного українському від - ( відокремити, від'єднати, відійти тощо). Проте для такого тлумачення бракує переконливого вмотивування, та й учені відносять його до «народної» етимології. Тоді як пов'язування назви Відарбга зі священною травою дарбгою знаходить переконливе й різнобічне вмотивування.

Сказане вище дозволяє співвіднести індійський етнонім дарбги / далбги зі слов'янським етнонімом дуліби . Це східнослов'янське плем'я різні писемні джерела фіксують на території історичної Волині, де згодом згадуються також бужани й волиняни. Причому одні вчені дотримуються думки, що дуліби, бужани й волиняни — одне й те саме плем'я, яке в різні періоди виступає під різними назвами. Інші ж мають їх за абсолютно різні племена, що змінювалися на цій території. І пролити світло на цю й досі нерозв'язану проблему може допомогти «Махабгарата», дані якої тут виявляються вкрай цікавими й значущими.

«Махабгарата» знає ще одну назву країни Відарбги — Бгоджа . Насельники її — бгоджі або, що звичніше для наших граматичних норм, бгоджани . А це надзвичайно близько до етноніма бужани . І якщо на індійському грунті Відарбга тотожна Бгоджі, а дарбги-відарбги тотожні бгоджам-бгоджанам, то так само дуліби можуть бути тотожними бужанам. І в такому разі не виключено, що племінна назва бужани певного часу змінила назву дуліби , як згодом і етнонім волиняни замінив собою етнонім бужани . Можливо також, що етноніми дуліби й бужани існували паралельно в один і той самий час. Тобто всі три племінні назви могли вживатися щодо одного й того самого слов'янського племені, хоч і в різні історичні періоди. Причому, очевидно, найдавнішою є назва дуліби , новішою — бужани , а найновішою — волиняни .

Знаменно, що самого царя Бгішмаку, батька Рукміні, індійські епічні джерела означають як «цар із племені бгоджів». А коли Рукмін, брат Рукміні й непримиренний супротивник Крішни, заприсягнувся визволити сестру й не зумів цього зробити, то звів собі нову столицю і назвав її Бгоджаката . У назві цій збереглася назва племені, а компонент — ката споріднений з українським хата і є одним із найпоширеніших елементів согдійської топоніміки (Смирнова, 96). Бгоджаката <43> стала, як дехто вважає, другою столицею відарбгів-бгоджів. А першою і основною столицею Відарбги було місто Кундінапур, інакше — Кундіна, Кундін. Саме в Кундіні народилась і виросла Рукміні, дружина Крішни.

У цьому плані неабиякий інтерес викликає так звана Болоховська земля в ареалі, де сходилися Галицька, Волинська й Київська землі (басейн Случу, верхів'я Південного Бугу й Тетерева), з головним містом Болохів (ЕС, 22–23). У межах Болоховської землі було місто Кудин , назва якого, як бачимо, виявляє неабияку подібність із назвою Кундін , столицею Відарбги-Бгоджі. Цікаве й те, що одним із епітетів Вішну є Кунда . Отже, цей епітет певною мірою стосується і Крішни, оскільки він — земне, восьме втілення Вішну, а епітети, прикладувані до Вішну, часто-густо є і епітетами Крішни. У «Махабгараті» стосовно Вішну вжито й епітет Кундера , що, в свою чергу, спонукає звернути увагу на сучасні українські прізвища Кундера, Кундіренко тощо.

Пролити світло на ім'я Кунда допомагає «Авеста» — давньоіранська пам'ятка, ровесниця «Рігведи». У «Відевдаті», одному з розділів «Авести», фігурує дев Кунда. Дані іранських та інших джерел вказують на неабияку роль його в зороастризмі, маніхействі й деяких інших віруваннях, що має свідчити про чимале поширення і важливість Кунди в попередні епохи. У пізніші часи він прибрав негативного, девівського з точки зору давніх іранців статусу. Слово дев трактується в «Авесті» як «демон», а в «Рігведі» як «бог, божество». Так само і щодо ахурів-асурів — в «Авесті» ахури тільки боги, а в «Рігведі» асури — переважно демони, хоч іноді й боги.