Степан Наливайко - Таємниці розкриває санскрит

А з Пенджабом Україна виявляє чимало звязків на різних рівнях. Історичний Пенджаб — область однієї з найстаріших на Землі цивілізацій, де за кілька тисячоліть до нової ери розквітала так звана хараппська культура, не менш знаменита, аніж трипільська. Обидві культури виявляють не тільки спільне в таких назвах як Тріпура й Трипілля, Хараппа (Халіюппа) та Халеп'я , які, до речі, мають і своїх близькосхідних двійників Тріполі й Алеппо (Халеб), але їх споріднює і поклоніння Богині-матері та Священному Бикові.

«Махабгарата» називає Пенджаб Араттою, а назва Аратта зустрічається ще в шумерських кли<216>нописних текстах. Саму цю назву деякі сучасні дослідники прикладають і до України трипільських часів, і, як засвідчують дані, не без підстав. Бо в Аратту входили, як засвідчують індійські джерела, такі племена як сінди й сувіри. А такі племена засвідчуються античними авторами і на території Давньої України.

У Пенджабі й сьогодні живуть чонгари, а в Україні, у Присивашші, є півострів Чонгар. На ньому ж — унікальний поховальний комплекс трипільських часів, що відбиває рігведійські уявлення. Деякі вчені вважають чонгарів предками європейських циган, а циган усі без винятку дослідники пов'язують саме з Пенджабом. З Пенджабом давньоіндійські міфи пов'язують долю Самби, сина Крішни; Самба спорудив тут перший храм Сур'ї-Сонцю і запровадив поклоніння йому. Ім'я Самба означає Кий , що важливо і в світлі того, що в легендах про походження Києва і окрім цього факту простежується виразний індійський струмінь. Пенджаб згадує і «Влесова книга», пам'ятка ІХ століття, написана жерцями-волхвами. У Пенджабі й сьогодні є свої «запорожці», які знають тільки військову справу і носять жовто-блакитне вбрання.

Уявлення про асурів, які в «Рігведі» та в інших давньоіндійських пам'ятках виступають як старші брати богів-девів і їхні постійні супротивники, сходить до епохи індоєвропейської спільності. Причому слово асур первісно означало «бог», «владика». І це підтверджують угрофінські мови. Мордовська мова зберегла слово азор — «пан», «володар». У мові комі слово озир означає «багатий». Обидва слова, на думку дослідників, — безперечне запозичення з індійського асур — «бог», «всевишній», оскільки в іранських мовах це слово має форму ахур . Арії, як народ пастушницький і землеробський, могли сусідити, на думку вчених, з угрофіннами тільки з Півдня, з боку степів, де згодом з'явилися скіфи, тобто на північ від Чорного моря. Отже, арії мусили населяти й територію сучасної України. І справді, в мові саамів слово ар'яла , первісно «арійський», означає «південний».

Петербурзький історик та археолог Л.Клейн пише:

«Міф про перемогу над Врітрою міг би отримати найпростіше пояснення: чи не був це напочатку місцевий пояснювальний міф (так званий топо-етіологічний) міф про походження Дніпрових порогів? Згодом він здобув дещо ширший міфологічний зміст: дарування вод посушливому краєві, можливо, позбуття від зимового льодоставу, перемога над силами зла» (Клейн, 17–20).

Тож і не дивно, що міф про битву Індри й Врітрою і досі зберігають наші веснянки, колядки й щедрівки, а також деякі народні танці й ігри, пов'язані з сезонними святами. І помітив це Іван Нечуй-Левицький ще понад сто двадцять років тому. Зібравши все, що сто<217>сувалося Громовика-воїна, який наступає на ворожу Невір-землю, щоб звоювати Биж-город, де сидить якийсь лихий цар Ворот, він каже: та Невір-земля, той Биж-город, про який співається в колядках і який має в собі міфічного царя Ворота, не що інше як змінене ймення давнього злого бога вед — Врітри. Аналізуючи весняну гру «Воротар», письменник відзначає, що ця ж сама тема звучить і в тих колядках, де Громовик Іван-царевич руйнує ворожий город царя Ворота й здобуває собі царівну, заполонену там Воротом. І додає, що дівчина-царівна — то сонце на небі весняної пори. А Іван-царевич — бог Громовик, тобто Індра чи Перун, який визволяє Сонце, розігнавши зимові хмари.

Боротьбу темних і світлих сил природи маємо й у весняній грі «Ворон», де сама назва «Ворон» може бути безпосередньо пов'язаною з ведійським Варуною, який був колись ватажком асурів і який іноді ототожнюється з Врітрою, підмінює його в деяких ритуалах. Сам колишній асур, який із часом досяг девівського, тобто божественного статусу, він є покровителем воїнського стану й князівської або царської влади. Функціями він тотожний слов'янському Дажбогові — покровителеві русичів і скіфському Тагимасадові — покровителеві «царських» скіфів. Варуна, хоча й досяг девівського статусу, тобто дорівнявся до Індри та інших ведійських богів, іноді виявляє свою асурську природу. І його матір'ю, як і Врітри, є асурка Дану, досл. «Потік», «Ріка», що уособлює первозданні води, з яких твориться впорядкований, налагоджений світ. Вона тотожна нашій Дані, теж пов'язаній з водою, а імена обох богинь і досі зберігать назви найважливіших і найбільших річок Північного Причорномор'я — Дон, Дінець, Дунай, Дністер, Дніпро. Зазнаючи поразки від богів-девів, асури щоразу ховаються в морі, володарем якого і є Варуна.