Степан Наливайко - Таємниці розкриває санскрит

Дослідники давно помітили, що в епічному конфлікті Рами й Равана через Сіту прозирається ще ве<214>дійський міф про битву Індри з Врітрою. Індра перемагає Врітру і цим самим вивільнює ріки, які злий Врітра перегородив, а це сиволізує настання Нового року. Цей ведійський міф зберігся в українському фольклорі — веснянках, колядках і щедрівках та в деяких народних весняних танцях, як-от «Ворон» та «Володар». Збереглися навіть імена його головних дійових осіб — Індри та Врітри. Врітра, зокрема, виступає в українських веснянках як злий цар Ворот або Воротар. Про це Іван Нечуй-Левицький пише у своїй праці «Світогляд українського народу», що побачила світ ще 1876 року:

«Слово Володар… переіначене зі слова Воротар, котре ближче до царя Воротаря в колядках, аналогічних з веснянками. Їх аналогія дає право думати, що колядчаний цар Ворот змінився у веснянках на царя Воротаря. І Воротар і Ворот то царі якогось ворожого города, котрі держать у себе якесь срібне та золоте божество. В них можна бачити давнього індійського лихого Врітру, бога холоду й темних сил, ворога світлого громовика Індри» (СУН, 32).

Індра своєю громовою стрілою — ваджрою вбиває Врітру і водночас цим ударом він розділяє доти суцільний світ на дві сфери — Небо й Землю, верхній і нижній світи, світ богів-девів і світ асурів — старших братів девів. Їхніми наймогутнішими представниками якраз і є Індра та Врітра. Саме двобій Індри та Врітри відбитий у ритуалах. Саме на цьому міфі грунтуються ритуали, пов'язані з Новим роком. Цей двобій, що відтворює ритуальне дійство, має за мету відродження природи й оновлення життя.

Деви, молодші брати асурів, завжди долають своїх старших братів, але не знищують їх. Битва їхня на початку кожного нового року відновлюється, а їхня боротьба розглядається як запорука суспільної та світової гармонії. Одні не можуть існувати без інших, вони — дві половинки всесвіту, своєрідна єдність протилежностей. Всесвіт повний, довершений, коли ці дві половинки вкупі. Асури уособлюють нижній, земний світ, воїнський стан, а деви — вищий, небесний та жерців-брахманів.

Час для ведійських аріїв був циклічним процесом. Наприкінці кожного року наставала криза, коли космос, доти впорядкований і налагоджений, змінювався хаосом. І для відновлення ладу, порядку треба було знову повторювати акт творення світу, що його свого часу здійснив Індра. Це уявлялося як повторення подвигу Індри в ритуалі новорічного святкування. Воно влаштовувалося в день зимового сонцеставу й мало на меті відновити світло й тепло після періоду мороку й холоду, мало на меті відновити для людини життя з усіма його благами й вигодами. Саме свято складалося з низки різноманітних змагань — перегонів колісниць, гри в кості, роздачі дарів, словесних поєдинків тощо. Вважалося, що Індра, подолавши Врітру, <215> здобув багатство, і переможець у змаганні мався за прототип свого міфологічного звитяжця. Він ніби ще раз повторював подвиг Індри і сам ніби здійснював новорічний ритуал відродження до життя.

Основний міф «Рігведи» повторюється безліч разів у безлічі гімнів і в безлічі варіацій. Цей своєрідний сценарій відтворює приурочений до Нового року перехід тієї критичної миті, коли космос повертається до свого первісного, недиференційованого стану. Особливий ритуал мусить заново синтезувати космос, повторивши всі етапи його становлення. Давня індійська драма — не що інше, як відтворення цієї космогонії і ритуальне дійство, в основі якого — міф про битву Індри з Врітрою.

Отже, Новорічне свято — це космогонічний ритуал, який відтворює подвиг Індри й означає відродження природи до життя. Спершу його справляли в період зимового сонцестояння або весняного рівнодення. Зрозуміло, що в міру просування ведійських аріїв до Індії це ритуальне дійство в зовсім інших кліматичних умовах мусило втратити своє первісне значення. Так воно й сталося. Проте і в теперішніх деяких індійських святах (наприклад, холі, дашахра, дивалі) закладена та сама ідея: перемога світлих сил над темними, добрих над злими.

Значить, витоки цього веселого, радісного свята — Нового року — слід найперше шукати на попередній батьківщині аріїв, у відповідній кліматичній зоні, тобто й на території сучасної України. Саме звідси якась частина ведійських аріїв вирушила в далекий шлях до Ірану та Індії, а якась частина лишилася, як те засвідчуть і античні, і пізніші дані. Причому вирушила частина молода, так би мовити, авантюрна, а лишилася, очевидно, частина досвідченіша й у літах, яка зберігала й могла передати нащадкам обряди, ритуали та уявлення про світ чи то наочно, чи то в піснях і танцях, чи то в казках та легендах. Бо саме українські веснянки, колядки та щедрівки досьогодні зберегли вірування й уявлення, відбиті в «Рігведі». Вона хоч і записувалася в Індії, в Пенджабі, проте деякі гімни її, наскільки можна судити, створювалися і на берегах Дніпра та Південного Бугу.