Степан Наливайко - Таємниці розкриває санскрит

Неабияку роль в уявленнях давніх індійців відіграє синій або блакитний лотос. В епосі, наприклад, часте порівняння очей Крішни <208> саме з синім лотосом, а такі лотоси, як стверджують ботаніки, росли колись в Україні, зокрема, й на Дніпрі. Вкрай цікаве й те, що в епосі очі Крішни порівнюються навіть із квітками льону, а льон, як відомо, в Індії не росте, зате на історичній Волині він — споконвічний.

На означення синього або блакитного лотоса санскрит знає близько десятка слів — утпала, індівара, пушкара, раджіва, канвала тощо (ESD, 269). Деякі з цих слів сьогодні — популярні чоловічі й жіночі імена. Ім'я Раджів , наприклад, мав син Індіри Ганді, свого часу, як і його мати, прем'єр-міністр Індії. Саме ім'я Індіра — одне з імен Лакшмі, і недарма українська композиторка Леся Дичко свою ораторію, присвячену Індірі Ганді, назвала «Індія-Лакшмі». Слово індіралай , також вживане на означення синього лотоса, дослівно означає «Оселя Індіри», тобто Лакшмі. Принагідно зазначимо, що Індіра Ганді — почесний доктор Київського університету імені Тараса Шевченка і їй, під час перебування в Києві, незабутній Олесь Гончар вручив томик поезій Рабіндраната Тагора українською мовою, що їх переклав відомий український дипломат, чудовий знавець бенгальської мови й творчості Великого Бенгальця Віктор Батюк, котрий не так давно передчасно пішов з життя. До слова сказати, у самого Рабіндраната Тагора очі теж були сині.

У назві на означення синього лотоса — раджів — наявний компонент радж - «цар», «раджа». У зв'язку з чим привертає увагу цікава й значуща подробиця: на волинському Світязі водяну лілію, цей український лотос, називають цар-зіллям. Що підтверджує високий статус цієї чарівної квітки в уявленнях українців.

Таким чином, зовсім не випадково виявляється стільки спільного між «Лісовою піснею» і «Рігведою». Як не випадковим виявляється й інтерес Лесі Українки до самої «Рігведи», цієї найдавнішої писемної пам'ятки стародавніх індійців, яка по праву вважається найпершою пам'яткою і всіх індоєвропейських народів. <209>

Давньоіндійська епічна поема «Рамаяна» цікава для українця не тільки як високохудожній витвір індійського генія, але і як цінна історична пам'ятка, ті чи інші реалії якої мають аналогії в українському фольклорі, звичаях, обрядах та уявленнях. А в самій Індії «Рамаяна» — настільна книга, на ній виховувалося і виховується кожне покоління індійців. Ця пам'ятка розповідає про життя і подвиги легендарного царевича Рами.

Царевич Рама був найстаршим, найдужчим і найдостойнішим із чотирьох синів царя Дашаратхи, у якого було три дружини. Рама народився від найстаршої, тому й мав, за давньою традицією, зійти на царський престол як найстарший син, про що вже й оголосив старий батько. Народ захоплено зустрів цю звістку і став радісно готуватися до коронації свого улюбленця. А перед цим Рама повернувся з сусіднього царства, де брав участь у весільному змаганні — сваямварі. <210>

Цього разу треба було підійняти важезний лук бога Шіви й натягнути тятиву того лука. З цим завданням блискуче впорався тільки царевич Рама — він не тільки підійняв лука, а й натягнув його тятиву так, що вона лопнула. Отож саме його уквітчала весільною гірляндою красуня-царівна Сіта, котра й стала йому відданою дружиною.

Здавалося, все складається якнайкраще. Та не так сталося як гадалося. Бо на перешкоді стала наймолодша і найулюбленіша дружина царя Дашаратхи — Кайкеї. Колись вона вилікувала цілющим зіллям тяжко пораненого в битві Дашаратху, і той на знак вдячності пообіцяв у будь-який час виконати три її заповітні бажання. І ось тепер Кайкеї висловила чоловікові свої заповітні бажання: щоб на престол сів не Рама, а її син Бгарата. І щоб Рама пішов із країни у вигнання на довгі чотирнадцять років і не заважав її синові правити.

Цар Дашаратха, хоч і безмежно вражений підступністю наймолодшої дружини, не міг порушити царського слова, даного колись, і мусив сповнити бажання Кайкеї. А Рама, як слухняний і чеснотливий син, скорився батьковій волі й виконав синівський обов'язок. Разом із ним пішли в тривале й сповнене небезпек вигнання його дружина — прекрасна Сіта, й відданий брат Лакшман. Багато зазнали вони злигоднів та поневірянь, багато подолали всіляких перешкод перш ніж опинилися на березі ріки Годаварі, у величезному лісі Дандака, де жили уславлені відлюдники й мудреці. І троє вигнанців вирішили пожити біля них, засвідчити їм свою повагу, почути й собі від них мудре слово.