Степан Наливайко - Таємниці розкриває санскрит

Коротко нагадаємо її зміст.

Двоє індських князів, Деметр і Гісане, представники 6ратніх племен, посварившись із царем, мусили тікати, рятуючи своє життя. Притулок вони знайшли у вірменського царя Валаршака, котрий наділив їх землею Тарон, де вони збудували місто Вішапу. Проте через п'ятнадцять років Валаршак за віщось стратив обох князів, а володіння передав їхнім трьом синам — Куару, Мелтею та Хореану; кожен із них побудував нове місто й назвав своїм іменем, причому Хореан своє місто збудував в області Палунь. Ще через якийсь час троє братів прийшли на гору Каркея, заснували там поселення й поставили ідолів на ім'я Деметр і Гісане. Відтоді їхній рід присвятив себе служінню цим двом ідолам.

При порівнянні згаданої легенди з літописним переказом у «Повісті врем'яних літ» про заснування Києва впадає в око збіг низки фактів: подібність доль героїв обох переказів, три міста, засновані братами, і три київські гори, на яких жили Кий, Щек і Хорив, а надто подібність імен і топонімів — Куар і Кий, Хореан і Хорив, область Палунь і земля полян тощо. Ці факти наштовхують на думку, <222> що обидві легенди мають якесь спільне джерело.

Та найхарактернішим аспектом вірменської легенди є те, що обидва князі, отже, і їхні сини — індійського походження. Це привносить новий елемент у питання про походження Києва, причому роль цього елемента у вірменській версії, як бачимо, визначальна. І якщо даний переказ справді дотичний до Києва, то в такому разі до нього виявляються дотичними й індійці. На думку деяких дослідників, вірменська легенда не що інше, як легенда про Кия, Щека й Хорива, запозичена у східних слов'ян, причому досить пізно, пiсля VII–VIII століть. При цьому визначальним є повідомлення арабського автора Балазурі про те, що в VIII столітті арабський халіф переселив до Кахетії близько двадцяти тисяч слов'ян. І академік Б.О.Рибаков припускає, що саме тоді давньоруська легенда про заснування Києва могла стати відомою у Вірменії.

А чи не може бути навпаки, що ця легенда прийшла до східних слов'ян з Вірменії чи з якогось іншого ареалу, скажімо, з Боспорського царства? Для такого припущення є певні підстави. Документально засвідчено, що, наприклад, у І ст. н.е. досить численні групи індійців прийшли й осіли в Тароні, історичній області Вірменії, яка зараз відноситься до Туреччини. Це підтверджує те, що:

— згадувані у вірменській легенді індійські поселення Вішапа, Куар, Хореан і Мелді в Тароні насправді існували й донедавна зберігали свої колишні назви;

— перед першою світовою війною на межі Тарона й Васпуракана існувало село Індстан ;

— саме на території Тарона засвідчено імена Інду, Індуханум, Індубек, Індумалік , які, поза сумнівом, відбивають індійське походження їхніх носіїв;

— жителі районів, де колись перебували індійські общини, награвали індійські мелодії і танцювали індійський «танок Деметра».

У ІІІ столітті, коли з поширенням у Вірменії християнства частина язичників-індійців після впертої боротьби подалася до Візантійської імперії, тоді ще язичницької. Причому опір християнству очолив верховний жрець Ардзан , ім'я якого не можна не співвіднести з індійським іменем Арджун . Інша частина індійців залишилась і прийняла християнство.

У такому разi виникає запитання: звідки ж прийшли індійці до Вірменії? Невже з далекої Індії?

Не обов'язково, хоча можливе й таке. Вони могли прийти туди й зі значно ближчого ареалу, скажімо, з Північного Причорномор'я. Як зазначає російський дослідник М. П. Писаревський, досить рано, ще з античних часів, склалася думка, що сінди на Таманському півострові, це інди, а Сіндика — територія, на якій жили сінди, — також Індія. При<223>чому таке уявлення традиційне, воно сходить до перших істориків Еллади — Гекатея, Гелланіка, Геродота, а згодом і Птолемея, Плінія та інших. Історичність цієї традиції, вважає Писаревський, підтверджується дослідженнями відомого мовознавця О. М. Трубачова, котрий виявив на Подонні гідроніми індійського походження; останнє дозволяє поширити індійську назву Сінд на Середній Дон і його населення епохи бронзи.

Проте ареал перебування індійських племен у Північному Причорномор'ї не обмежується сіндами. До так званих сіндомеотських племен, віднесених античною традицією до нескіфських і неіраномовних, належать меоти, сінди, дандарії, таври та інші, які населяли Приазов'я, Крим, низів'я Дону й Дніпра. Вони входили до складу Боспорської держави, що існувала на півдні України впродовж майже тисячоліття, починаючи з VI cт. до н.е.