Степан Наливайко - Таємниці розкриває санскрит

При здатності двоосновних імен мінятися компонентами, коли перший компонент імені може ставати другим і навпаки, що особливо властиве слов'янським мовам ( Мирослав — Славомир, Радомир — Милорад, Драгомир — Милодраг, Миодраг ), а також індійським та іранським мовам, індійське ім'я Мітрадева , досл. «Мітробог», могло мати й форму Девамітра , досл. «Бог Мітра». Що ім'я це якраз індійське засвідчують два моменти: в іранських мовах компонент дева має значення «злий дух», «дев», а не «божество», «бог» як у мовах індійських. На іранському грунті компонент дева завжди замінюється компонентом бага, баг , як це видно з уже наведеного імені Міхрабаг . По-друге, на іранському грунті ім'я Мітра має форму Міхр, Мехр ; до неї ближча слов'янська форма імені сонячного божества — Мир , наявне в наведених слов'янських іменах.

Девамітра — санскритська форма, так би мовити, книжна, а просторічна, вжиткова — Девмітр , тобто дуже близька до форми Деметр . Саме так це ім'я звучить у сучасних індійських мовах. Тож немає нічого дивного, що на греко-бактрійському терені воно прибрало форми Деметр , подібно до того, як у слов'ян грецькі імена Діоніс та Діомед трансформувалися в Денис і Демид . У цьому випадку санскр. Девамітра , хінді Девмітр , болг. Димитр , укр. Дмитро , рос. Дмитрий , білор. Змитрок означають «Бог Мітра».

Проте можна тлумачити ім'я Деметрій трохи по-іншому. Індійський антропонімікон знає ім'я Дгімітра , з якого також могло утворитися грецьке Деметр та його слов'янські відповідники. І якщо другий компонент у цьому імені стосується того ж таки Мітри, то значення компонента Дгі - ще треба з'ясувати. У санскриті основа дгі - означає «знання», «кмітливість», «розум», «мудрість», «вміння», «мистецтво» (СРС, 306). Від нього творяться слова дгіван — «меткий на розум, кмітливий», дгівар — «розумна/кмітлива людина», «мудрець»; вони, в свою чергу, можуть бути чоловічими іменами. Ім'я Дгіман мав, наприклад, відомий засновник скульптурної і живописної школи, про якого згадує <226> тібетський історик Таранатха; діяльність Дгімана та його сина Вітапали припадає на XI ст., коли в Північній Індії правила династія Палів (DI, ІІ 55).

Слова дгіман, дгівар, дгівант, дгіван , самі синоніми, мають ще один свій відповідник — дгір «розумний», «мудрий», теж утворений від основи дгі . Ім'я Дгір і досі в Індії поширене чоловіче ім'я — його, наприклад, має відомий пенджабський літератор Сантокх Сінх Дгір . Не менш поширене в Індії ім'я Судгір із тим же компонентом — дгір . А су - префікс, який надає основному слову, тобто дгір , вищого ступеня якості; тож ім'я Судгір означає «Премудрий». Саме таке ім'я мав перший посол Республіки Індії в Україні пан Судгір Девре . А щодо відбиття поняття «мудрість» за часів Київської і, очевидно, докиївської Русі, то їх чимало: це епітети «Мудрий» та «Осмомисл» у двох Ярославів, київського й галицького, означення полян як «мудрих і смислених» літописцем Нестором. Свята Софія і собі зведена Ярославом Мудрим неподалік від місця поховання київського князя Діра. Тож ім'я Дір цілком може бути тотожним індійському імені Дгір і стосуватися імені Деметр вірменської легенди. Тому варто дещо детальніше зупинитися на самій постаті київського князя Діра..

Арабський історик Х століття аль-Масуді в творі «Золоті луки» згадує першу слов'янську державу на чолі з ад-Діром, відзначаючи розвинуті міста, високий господарський рівень і військову міць її (Ловмяньский, 143–144). З чого випливає, що наприкінці ІХ- на початку Х ст. на Дніпрі існувала могутня слов'янська держава, яка, очевидно ж, утворилася значно раніше від першої писемної згадки про неї арабського автора.

Ад-Діра дослідники ототожнюють із київським князем Діром, тим самим, що його згадує літописець Нестор разом із київським князем Аскольдом. Причому з «Повісті врем'яних літ» випливає, що Аскольд і Дір були не князівського, а боярського роду, що прийшли вони з півночі, з Новгорода, а в Києві опинилися, коли йшли походом на Царгород.

Проте існують і інші свідчення. У «Синопсисі», історичній праці, яка базується на літописних джерелах і свідченнях польських істориків, говориться, що поляни прийшли до Києва з південних степів, що Аскольд і Дір були нащадками полянського князя Кия (Боровський, 8). Середньовічні автори Длугош і Стрийковський, котрі користувалися літописами, що не дійшли до нас, стверджують: після смерті Аскольда й Діра від руки новгородського князя Олега князівська династія, започаткована Києм, припинила своє існування.