Блаженніший Святослав Шевчук - Слово Боже – живе і діяльне. Проповіді та промови 2011–2013. Т. 1

На початку я згадав, що іконостас є важливим способом виховання семінариста. Вам, напевно, відомий славний вислів Федора Достоєвського про те, що краса врятує світ. Вважаю, що молодій людині можна багато чого пояснювати, навіть можна на неї впливати через дисципліну, але краса – це найсильніший засіб, як вплинути на розум, уяву, духовний світ юнака чи юначки.

Святі Отці вважали, що в людини, яка споглядає ікону, тільки дивиться на неї, преображаються очі, ця особа стає інакшою. Бо ікона – це не тільки витвір мистецтва певного століття. За християнським віровченням, ікона – це вікно у невидимий світ. Вона робить видимим те, що звичайним нашим тілесним очам є невидиме.

Часом можна почути питання від наших людей про те, навіщо в церквах іконостаси, мовляв, вони закривають престол і те, що відбувається навколо нього. Я відповідаю, що все навпаки: іконостас відкриває те, що інакше було б для нас невидимим. Він показує, хто присутній під час Літургії навколо престолу: Ісус Христос, Богородиця і всі святі. Дає нам можливість споглядати невидиме і бачити невидимого Бога.

Святий Іван Дамаскин говорив: «Якщо хтось тебе запитає, якою є твоя віра або в що ти віриш, то покажи йому ікону. І будеш сповідувати віру в єдиного Бога в Трьох Особах, який воплотився і став видимим, помер на хресті задля нашого спасіння і відкрив нам можливість споглядати Небесне Царство та бути його учасниками».

Нехай Господь буде для нас милостивим Суддею у день свого славного пришестя. А ми готуймося до цього дня добрими ділами, молитвою, преображенням на нашій духовній життєвій дорозі, щоб колись разом, як сьогодні в цьому храмі, могли зустрітися праворуч нашого Небесного Отця і почути слова: «Прийдіть, благословенні, і благословенне Царство Небесне, яке вам підготоване від створення світу».

Дорогі в Христі!

Насамперед хочу сердечно подякувати всім вам за можливість разом із вами помолитися. Прибув до вас, щоб засвідчити вам свою повагу, пам’ять про вас, щоб ви почувалися справді любленими синами і доньками своєї Церкви. Оскільки ця невеличка громада є однією з наймолодших у нашій Церкві, то вона, можливо, найбільш люблена, і про неї нам потрібно найбільше дбати й пам’ятати.

Ось уже за тиждень починається Великий піст. І сьогодні, у цю неділю, яка називається М’ясопусною, ми чуємо Євангеліє, що розповідає нам про Страшний суд. Для того щоб правильно зрозуміти це Боже слово, яке Христос сьогодні до нас промовляє, ми повинні передусім побачити в тому Євангелії добру новину.

У чому ж полягає ця добра новина? Насамперед у тому, що Господь Бог, згідно з нашою вірою, є Богом всюдисущим. «На всякому місці володіння Його, благослови, душе моя, Господа», – так співає псалмоспівець Давид (Пс. 103, 22). Однак Його присутність не є нерухомою, статичною. Господь Бог приходить, наближається до людини. Одного дня Він прийшов на землю, народившись і ставши людиною. Відтак приходить до нас щодня через тих людей, яких нам посилає, скеровує до нас Боже слово людською мовою. Проте в повний спосіб Він прибуде тоді, коли завершиться історія цього світу. Господь тоді прийде в славі та засяде на її престолі і збере до себе всіх людей від початку й до кінця світу. Всі люди стануть перед Ним на Страшному суді, щоб здати звіт з усіх своїх вчинків.

Описуючи це всесвітнє судилище, Євангеліє розповідає нам, що Пастир, який знає кожного з нас, одних поставить праворуч, а інших – ліворуч. Чому? Тому що кожен із нас прийде в цей момент зустрічі з Христом із чимось, що принесе у своєму серці. Той Добрий Пастир на тому Суді не буде нам чогось давати або кудись нас скеровувати. Просто виявиться все те, чим ми все своє життя жили. Святі Отці кажуть: куди людина йшла всю свою земну дорогу, туди прийде і на Страшному суді.

Та Христос говорить про ще одну важливу рису: Він до нас приходить щодня в особі найбільш потребуючої людини. Господь не запитає нас, в яких квартирах ми жили, в яких храмах молилися, на яких автомобілях їздили… Він нас запитає, що ми зробили для Його найменших. Бо Христос каже: «Те, що ви зробили одному з Моїх найменших, ви Мені зробили». Цікаво, що коли ми чинимо діло милосердя комусь, коли відвідуємо хворого чи в’язня, коли годуємо голодного, напоюємо спраглого, з нами щось відбувається. Той вчинок милосердя нас змінює, робить нас такою особою, яку на Страшному суді Христос виявить і скаже: «Прийдіть, благословенні Отця Мого, і наслідуйте Царство, яке підготоване вам від створення світу».