Блаженніший Святослав Шевчук - Слово Боже – живе і діяльне. Проповіді та промови 2011–2013. Т. 1

Ми сьогодні під час Літургії висвятимо чотирьох нових дияконів. За допомогою цього Таїнства Священства ці молоді хлопці ще глибше з’єднаються з єдиним святим – Ісусом Христом, силою і діянням Святого Духа. Зміст їхнього дияконського служіння – бути іконою Христа-Слуги. Адже Бог прийшов до нас нам служити. Поняття «дияконія» означає «служіння». Церква сьогодні хоче, щоб у рік Дияконії, в останній рік підготовки до Тисячодвадцятип'ятиріччя Хрещення Русі-України, цей заклик до служіння один одному в родині, у суспільстві, у Церкві вийшов на перше місце, як заклик до християнської та людської досконалості.

«Якщо ваша побожність не перевершить побожності фарисеїв і книжників – не увійдете в Царство Небесне!» – каже Ісус Христос до своїх учнів. Я невипадково хотів цей акт свячення здійснити у Львівській духовній семінарії. Прагну, щоб він став закликом для семінаристів не шукати зовнішньої вигідної життєвої позиції, а йти за нами. Виходьте далеко за межі Галичини, де є сотні тисяч ваших братів і сестер, котрі чекають, щоб їм збудували церкву і призначили доброго священника, аби їх навчив того, як тепер бути людьми; аби поєднав їх із єдиним святим – Ісусом Христом, своїм словом і служінням; аби ми, український народ, після тисяча двадцяти п’яти років християнства були далі віруючими людьми.

Нехай постать цього митаря-каяника буде для нас всіх прикладом того, що кожен, хто вивищується, буде принижений, а хто в покорі схилиться з Христом, – виправданий. Пам’ятайте, що царювати з Ісусом Христом – означає служити з Ним.

Преосвященний владико Йосипе!

Всечесні отці!

Преподобні брати і сестри!

Дорогі в Христі брати і сестри!

У Святому Письмі ми часто натрапляємо на один глибокий символ, який розповідає нам про Бога, – Боже око. Думаю, багато з вас бачили той знак Божого ока у трикутнику, який споглядає на Всесвіт. З одного боку, цей символ означає неустанне чування і Божий захист над праведником, а з іншого – проникне, глибинне бачення всього створеного, зокрема людського серця. Псалом 139 каже нам: «Боже, Ти знаєш мене, коли сиджу і встаю я. Ти знаєш глибину мого серця. Пронизай мене Твоїм оком. Якщо я є на неправдивій дорозі, скеруй мене на путь істини». Можливо, цей символ Божого батьківського ока, яке все пронизує, є гарним вступом для нас у цю неділю, – для нас, які слухаємо притчу про блудного сина.

У цій притчі є три дійові особи: батько, молодший і старший сини, кожен зі своєю історією. Але сьогодні я б хотів запросити всіх вас приглянутися до батька, через образ якого Ісус Христос хоче розповісти нам про те, ким є наш Бог Отець, – ким Він є для своїх дітей, для кожного з нас.

Батько у цій притчі характеризується трьома рисами. Перша риса – він дивиться і бачить. Чоловік бачить своїх дітей, які ростуть коло нього, він знає їхні бажання, – «бачить» свого сина навіть тоді, коли той є далеко. Каже Євангеліє, що батько першим його побачив здалека, як той обірваний, з порожніми руками, з понурою головою вертався додому.

Що ж той батько бачить у своїх дітях? Він бачить споживацьке ставлення до себе, бо так стається, що синам (і старшому, і молодшому) в певний час тато вже став непотрібний, їм лише потрібне його майно. Часто і наше ставлення до Бога та інших людей стає споживацьким. Всевидяче Боже око, яке дивиться сьогодні на нас, мабуть, простежує те саме. Ми так звикли використовувати одне одного: діти – батьків, батьки – дітей, влада – своїх громадян, що часом інакше не вміємо ставитися до інших. І така споживацька позиція, коли особа для нас начебто знецінюється, важливим є лише її спадок, майно, те, що ми можемо від неї отримати, спричиняє взаємне віддалення. Тут ідеться не тільки про фізичний простір: можна жити разом в одному домі, а бути далеко одне від одного.

Друга риса батька – це його милосердя, яке найбільше виявляється під час його зустрічі із сином. Євангелист Лука розповідає, що коли батько побачив свого сина, він над ним змилосердився. Але це є не тільки якесь почуття. Тут Лука вживає грецьке слово «еспланхністе». Це означає, що все батькове нутро стрепенулося, кинулося до сина, бо для батька важливо не те, що він має, а його син, найдорожчий скарб і найбільше багатство.

А третя риса цього батька, яка проявляється наприкінці притчі, – це радість. Батько сумував не за втраченим майном, а за втраченим сином. І коли хлопець повертається – батько тішиться, наказує вчинити великий бенкет, бо його син був пропав і знайшовся, був мертвий і ожив.