Блаженніший Святослав Шевчук - Слово Боже – живе і діяльне. Проповіді та промови 2011–2013. Т. 1

Наша Церква у своїх піснеспівах закликає нас приймати позицію митаря. Слід пам’ятати, що не можемо здобути святості тільки людськими силами. Коли хочемо справді пізнати ціну нашим ділам або правду про самих себе, не треба дивитися на інших грішників. Потрібно споглядати на самого Бога, навіть якщо почуваємося грішними, і тоді зможемо бути виправданими.

Всесвітліші отці-ректори!

Високопреподобні та всечесні отці – настоятелі й викладачі нашої Львівської духовної семінарії Святого Духа!

Преподобні сестри!

Любі брати-семінаристи!

Дорогі в Христі брати і сестри!

«Будьте досконалі, як Отець ваш Небесний досконалий» (Мт. 5, 48). Цей загальний поклик до досконалості, до святості, який Ісус Христос залишив як великий наказ для всіх християн, є переспівом однієї заповіді, яку знаходимо ще у Старому Завіті, у книзі Левіт (19, 2). Господь каже до всіх людей: «Будьте святими, бо Я святий».

Що означає святість Бога? Пророк Ісая часто називає Бога, якого він об’являє і від імені якого говорить до людей, такими словами: «Він є святий Ізраїлю» (пор. Іс. 12, 6; 30, 12, 15). Святість Бога – це не лише Його безмежність, досконалість, відвічна слава, чистота, бо від Божого буття не можна нічого забрати чи відняти. Слова пророка означають іще те, що Бог Ізраїлю є особливий, не підвладний нашому уявленню на основі того, що ми знаємо, вміємо чи переживаємо у Його створеному світі. Жодна уява і думка людини, базована на людському досвіді, не може описати Божу святість.

Господь вибрав собі народ, відокремивши його від інших людей, дав йому особливе завдання, щоб той наслідував великого і святого Бога. Проте людина у Старому Завіті не могла ввійти в Божу святість. Між людською і Божою досконалістю була величезна, незбагненна прірва.

Тоді Отець посилає свого єдинородного Сина, який є святим для нас. Ми зможемо досягти досконалості, про яку говорить Господь, лише тоді, коли станемо учасниками, причасниками досконалості Ісуса Христа за діянням Святого Духа. Бо людина може досягти святості, коли «набереться» її в Сина Божого.

У сьогоднішньому євангельському читанні ми бачимо двох людей, які перебувають у храмі на молитві, – митаря і фарисея. Фарисей стояв у храмі спереду (у дослівному перекладі слово «фарисей» означає «відокремлений»), бо хотів бути далеко від безбожників та грішників, але близько до Бога, стати святим і досконалим завдяки докладному виконанню правил старозавітного Закону. Проте ми бачимо, що його праведність є зовнішньою.

Митар, який був публічним грішником і який не мав добрих діл, що їх міг би представити Богові, стояв у храмі ззаду, не смів підвести очей до неба, а лише молився: «Боже, милостивий будь мені, грішному».

Ісус Христос каже, що після цієї молитви фарисей вийшов осуджений, а митар – виправданий. Чому?

Митар, зрозумівши, що не має нічого, жодної людської праведності, яку може представити Господеві на своє оправдання, просив про Боже милосердя. Тільки тоді, коли людина стане перед Господом Богом не в зовнішньому вимірі людської побожності, а в глибокій скрусі серця, коли вона своїм внутрішнім зором побачить різницю між власною грішністю і Божою праведністю, – Він зможе зробити її досконалою і святою.

Бути досконалими, як наш Небесний Отець, – це Божий наказ, який звернений до кожної людини. Отці Другого Ватиканського Собору говорили про загальне покликання до святості. Стати святим – це завдання кожного з нас.

Одного разу в Матері Терези з Калькутти запитали: «Чи є для вас тягарем те, що всі вас вважають досконалою?» А вона відповіла: «Святість – це не розкіш, а перша необхідність». Для того щоб бути людиною з великої букви, треба щодня прямувати до святості, зростаючи в розумінні того, що досконалість може прийти тільки від Бога, і своїми ділами цю святість роздавати іншим людям.

Будьте досконалими, як Отець ваш Небесний досконалий, – це Божий наказ для братів-семінаристів. Бо час у семінарії – це період боротьби за досконалість. Щоб бути священником, треба спочатку бути доброю людиною, добрим християнином. Якщо семінарист, переходячи з року в рік, з курсу на курс, не позбавляється фарисейства і не зростає в глибокому особистому зв’язку з Христом, то готується бути не досконалим, не святим священником, а релігійним бюрократом. Це про такого священнослужителя, що чітко виконує всі вимоги і приписи, які дає Церква і до яких зобов’язує єпископ, каже псалмоспівець Давид: «Масніші від сметани його губи, серце ж його завжди готове до бійки» (Пс. 55, 22).