Блаженніший Святослав Шевчук - Слово Боже – живе і діяльне. Проповіді та промови 2011–2013. Т. 1

У славному творі Достоєвського «Ідіот» описана цікава історія. Молода жінка тримає на руках новонароджене дитя, яке часто плаче. І в певний момент мама вперше побачила на обличчі своєї дитини усмішку. З радості жінка перехрестилася. Той, хто бачив це, спитав: що ти робиш? А мама відповіла: «Щоразу, коли грішник клякає перед Богом, Господь до нього усміхається». Наш Небесний Отець хоче нас усіх зробити учасниками своєї радості, – учасниками того, ким є Він, і тоді, будьмо певні, матимемо все те, що має Він.

Дорогі в Христі брати і сестри, кажуть, що ця притча про блудного сина навернула до Бога набагато більше грішників, ніж проповіді всіх священників разом узятих. Навіть тоді, коли грішник тікає від Бога і Церкви, покидає все: хрещення, від якого відмовляється, церковну спільноту, над якою сміється, до його свідомості постійно промовляє притча про блудного сина, що, наче внутрішній голос, кличе його назад до батька, назад додому.

Я хочу всім вам побажати, щоб над вами, особливо в покаянний час Великого посту, до якого ми готуємося, засяяла Божа усмішка, щоб ви віднайшли нашого Небесного Отця і справді по-синівськи до Нього відкрилися, щоб на своїй шиї відчули обійми того Бога, який у милосерді та всепрощенні рухається до нас. Його око не осуджує, а визволяє і спасає, щоб у глибині нашого серця прозвучали Божі слова: «Треба веселитися, бо мій син (моя донька) був мертвий і ожив, пропав був і знайшовся».

Преосвященний владико Богдане!

Всесвітліші отці ректори Львівської та Київської духовних семінарій!

Всесвітліші та преподобні отці!

Любі сестри!

Шановна пані голово наших славних Княжичів!

Високоповажний депутате районної ради, пане Миколо!

Вельмишановні наші добродії та друзі!

Дорогі в Христі брати та сестри!

Передусім я хочу всіх нас привітати з урочистістю, яку ми сьогодні здійснюємо, – освяченням нового іконостаса в цій духовній семінарії. Ця дата залишиться в історії семінарії як день, коли семінаристи отримали дуже важливий елемент їхнього духовного виховання і зросту.

Сьогодні, у М’ясопусну неділю, як ми чули в Євангелії, Матей говорить про важливу істину нашої християнської віри: що Ісус Христос вдруге прийде у славі, щоб судити живих і мертвих. Однак про цю істину християнської віри ми часом забуваємо, – забуваємо, що одного дня кожен із нас стане на суді перед очима Творця і Спасителя.

Пригадую розповідь одного чоловіка, який працював у ресторані. Він зауважив: «У ресторані сильно відрізняється поведінка тих людей, які мають платити за свій обід, і тих, які не мають платити. Вони по-різному дивляться на те саме меню, замовляють інші страви». Тому ця істина християнської віри – що кожен з нас стане на Господньому суді – надає певною мірою стилю і способу життю людини.

Пильніше пригляньмося до опису цього Страшного суду. Каже Матей, що коли Ісус Христос удруге прийде у славі, то всі народи стануть перед Його обличчям. Той суд відбуватиметься інакше, як державний суд. Бо державний суд має слухання, тобто є адвокати, захисники, обвинувачені тощо. Таких елементів тут не спостерігаємо. Суддя чинить один-єдиний факт: він відділяє одних від інших. Одних ставить праворуч, а інших – ліворуч за якимись ознаками, які вони самі вже принесли із собою на цей суд, ба більше, видимими ознаками, що їх всі можуть бачити. Святі Отці кажуть, що на Страшному суді буде дуже багато несподіванок, бо все таємне стане явним, і не лише для Судді, а й для Всесвіту.

Ті ознаки, які приноситимуть люди на Страшний суд, є наслідком їхніх вчинків. Бо ми часом думаємо, що те, що ми робимо, не впливає на наше життя, або те, що робимо таємно, ніяк не впливає на нас. Однак насправді той, хто краде, – не може не стати злодієм, чи той, хто є немилосердним, не може не стати жорстоким. Кожен вчинок людини позначається на ній, залишає слід у її серці, а відтак надає їй певних ознак, що пізніше поставить її праворуч або ліворуч від Небесного Судді, тобто він приведе особу або на вічну погибель, або на вічне щастя в Небесному Царстві. Святий Григорій Ніський каже, що ми, живучи, певною мірою є батьками самих себе, бо через свої вчинки наче породжуємо в собі той образ, в якому станемо колись на Страшному суді.

Прикметно, що ми посвячуємо цей іконостас у неділю, коли роздумуємо над цією правдою віри. Чому? З одного боку, ми хочемо подякувати нашим жертводавцям, добродіям, які вчинили добре діло, і таким чином цей іконостас не лише навічно закарбується тут, у семінарії, у пам’яті семінаристів, а й у душі жертводавців. Ми просимо, щоб Бог пам’ятав про цей добрий вчинок тоді, коли буде судити живих і мертвих.