Зиґмунд Фройд - Тотем і табу

Перше ніж хлопчик опинився у владі кастраційного комплексу, коли він іще вважав жіночу істоту рівноцінною з собою, він почав виявляти – як еротичну пристрасть – інтенсивний потяг до підглядання. Йому хотілося бачити статеві органи інших людей – спочатку, ймовірно, щоб порівняти їх з власними. Еротична привабливість, якою пашить на нього від матері, невдовзі досягає вищої точки нестримним прагненням побачити її геніталії, які він уявляє собі у вигляді пеніса. Подальше усвідомлення того, що у жінки немає пеніса, часто перетворює це прагнення на його протилежність – почуття відрази, яке у період статевого дозрівання здатне стати причиною психічної імпотенції, жінконенависництва, тривалої гомосексуальності. Але фіксація на колишньому об’єкті бажання – пенісі жінки – залишає невикорінимі сліди у душевному житті дитини, яка надто глибоко пережила цю фазу інфантильного сексуального дослідництва. Фетишизування жіночої ноги і черевичка, ймовірно, виступає символічною заміною колись обожнюваного в уяві і забраклого у реальності жіночого пеніса; стиначі кіс, самі того не знаючи, виконують символічний акт кастрації на жінках.

Ми не здобудемося на правильне розуміння дитячої сексуальності і не зможемо оцінити вагу викладених вище міркувань, доки не відкинемо нав’язану нашою культурою зневагу до статевих органів і статевої функції. Для зрозуміння дитячої психології треба вдатися до аналогії з первісними людьми. Упродовж поколінь ми виробили ставлення до pudenda , тобто статевих органів як до предмета сорому чи навіть відрази, у разі ефективнішого сексуального витіснення. Більшість наших сучасників гидливо підкоряється вимогам закону розмноження, відчуваючи при цьому ображеною і приниженою свою людську гідність. Відмінне ставлення до статевого життя зберігається тільки у малокультурних нижчих класах суспільства, а у вищих сексуальне життя приховується, його прояви засуджуються культурою і супроводжуються гіркими докорами нечистого сумління. Інакше було у первісну добу. Ретельно зібрані колекції дослідників давніх цивілізацій переконують нас, що статеві органи спочатку були гордістю і надією людей, об’єктом культового шанування, а божественна природа їхніх функцій переносилася на всі новозасвоєні галузі діяльності. Численні образи божеств виникали з сублімування окремих елементів статевої сутності, а коли, згодом, офіційна релігія приховала свій зв’язок зі статевою діяльністю, таємні культи намагалися зберегти його в обмеженому колі посвячених. Надалі, у процесі розвитку культури, з сексуальності вилучилося так багато божественного і священного, що виснажений залишок зазнав зневаги. Та, з огляду на природну невикорінимість психічних вражень, не випадає дивуватися, що найпримітивніші форми поклоніння дітородним органам можна простежити до часів не надто віддалених, а сучасні мова, звичаї і забобони містять пережитки всіх фаз змальованого процесу розвитку [45] Пор.: Knight Richard Payne, Le culte du Priapе . Bruxelles, 1883 ( прим. авт. ). .

Вагомі біологічні аналогії підготували нас до того, що духовний розвиток окремого індивіда у стислій формі повторює процес розвитку людства, тож нам не має видаватися неймовірним усе те, що відкриває психоаналітичне дослідження дитячої душі в інфантильній оцінці статевих органів. Дитяче припущення щодо пеніса у матері є тим спільним джерелом, з якого виходить двостатеве зображення материнських божеств на кшталт єгипетської Мут і «coda» шуліки у дитячій фантазії Леонардо. Ми тільки через непорозуміння називаємо ці зображення богів гермафродитами у медичному сенсі слова. Жодне з них не поєднує органи обох статей у такий спосіб, як це буває у випадках відразливої на вигляд фізіологічної потворності; вони тільки поєднують з грудними залозами – ознакою материнства – чоловічий орган, як це буває у ранньому дитячому уявленні. Мітологія прийняла як гідне поваги це – іще в сиву давнину сфантазоване – уявлення про тіло матері. Хвіст шуліки в фантазії Леонардо ми можемо витлумачити таким чином: в той час, коли моя дитяча цікавість звернулася на матір, я їй ще приписував статевий орган, як у мене. Це подальший доказ раннього сексуального дослідництва Леонардо, яке, на нашу думку, стало вирішальним для всього його подальшого життя.

Останні міркування не дозволяють нам задовольнитися поясненням щодо хвоста шуліки у дитячій фантазії Леонардо. Здається, в ній міститься ще щось, чого ми на разі не розуміємо. Її найдивовижніша риса у тому, що смоктання материнських грудей перетворилося на пасивну ситуацію виразно гомосексуального характеру. Історична ймовірність того, що Леонардо поводився у житті, як особа з гомосексуальними почуттями, ставить нас перед питанням, чи не вказує ця фантазія на давній зв’язок між дитячим ставленням Леонардо до своєї матері і його пізнішою явною – нехай навіть ідеальною – гомосексуальністю? Ми б не наважилися робити висновок на підставі самої тільки перекрученої ремінісценції Леонардо, якби не знали з психоаналізу гомосексуальних пацієнтів, що такий зв’язок буває у них неодмінно і до того – дуже глибокий.