Зиґмунд Фройд - Тотем і табу

Отже, байка про одностатевість і зачаття шулік, на відміну від аналогічної бувальщини про скарабеїв, аж ніяк не залишилася байдужою побрехенькою – служителі церкви спиралися на неї, як на природничо-історичний аргумент проти тих, хто ставив під сумнів священну історію. Якщо за найліпшими джерелами давнини шулікам дозволялося запліднюватися від вітру, чому щось подібне не могло коли-небудь статися з дівчиною? Внаслідок цього «майже всі» Отці Церкви переповідали байку про шуліку, і навряд чи випадає сумніватися, що з такого авторитетного джерела вона стала відомою Леонардо.

Утворення фантазії Леонардо про шуліку можемо уявити собі так: коли він прочитав у когось з Отців Церкви або у природничо-історичній праці про те, що всі шуліки самі самиці і вміють розмножуватися без втручання самців, у його пам’яті виринув спогад, що перетворився на цю фантазію, яка насправді стверджувала, що він сам таке пташеня шуліки, що має матір, але – не батька, і, як часто трапляється з такими давніми спогадами, до цього додалося відлуння насолоди, отриманої при материнських персах. Алюзії до дорогоцінного для кожного митця образу Святої Діви з Немовлям мусили посприяти тому, що й ця фантазія видалася йому дорогоцінною і значущою, адже у такий спосіб він приходив до ототожнення себе з немовлям Христом, порадником і рятівником.

Коли ми аналізуємо дитячу фантазію, то прагнемо відокремити її реальний зміст від пізніших впливів, які її змінюють і перекручують. У випадку Леонардо ми гадаємо, що тепер знаємо реальний зміст його фантазії: заміна матері шулікою вказує на те, що дитина, живучи з матір’ю, відчувала брак у своєму житті батька. Факт незаконного народження Леонардо пов’язаний з його фантазією про шуліку тільки тим, що він міг порівняти себе з пташеням шуліки. Але ми достеменно знаємо також про іншу обставину з дитинства Леонардо: у п’ятирічному віці він уже мешкав у будинку свого батька; опинився він там за кілька місяців після народження чи за кілька тижнів перед складанням того податкового кадастру, нам невідомо. Але тут вступає тлумачення фантазії про шуліку і показує нам, що критичні перші роки життя Леонардо минали не у батька і мачухи, а у бідної, покинутої справжньої своєї матері, таким чином, що він мав час відчути брак батька. Таке твердження здається слабким і надто сміливим висновком психоаналітичної роботи, але подальші міркування поглиблять його значення. Ймовірність його посилює розгляд фактичного стану речей у родині на час дитинства Леонардо. Відомо, що його батько, синьйор П’єро да Вінчі, одружився ще у рік народження Леонардо на шляхетній донні Альб’єрі; завдяки тому, що вони не мали дітей, хлопчика легально прийняли на п’ятому році життя у домі батька чи, радше, у дідовому будинку. Не заведено, однак, молодій жінці, яка сподівається на благословення дітьми, від самого початку давати на виховання незаконного сина. Поза сумнівом, мали минути роки розчарування, перше ніж подружжя зважилося взяти, ймовірно, чудово розвинену, незаконнонароджену дитину, щоб відшкодувати собі за марні очікування на законних дітей. Найліпше узгоджувалось би з нашим тлумаченням фантазії про шуліку, якби минуло три або навіть п’ять років життя Леонардо, доки його забрали від матері-одиначки. Тоді було б уже запізно на зміни: у перші три-чотири роки життя враження закріплюються і виробляються способи реагування на зовнішній світ, які не втрачають своєї значущості, незалежно від пізніших переживань.

Якщо правда, що неясні спогади дитинства і побудовані на них фантазії завжди визначають найістотніше у духовному розвитку людини, той факт, підтверджений фантазією про шуліку, що перші роки життя Леонардо минули з матір’ю-одиначкою, мав визначально вплинути на лад його внутрішнього життя. За таких обставин хлопчик, якому випало на одну дитячу проблему більше, ніж іншим дітям, неминуче сушив собі голову цією загадкою і таким чином рано став дослідником. Його мучили великі питання – звідки беруться діти і яка роль батька у їхній появі. Пізніше відчуття зв’язку між його дослідництвом і історією його дитинства викликало у нього той вигук – що йому, либонь, долею призначено вивчати проблему пташиного польоту, бо його ще у колисці відвідав шуліка. Вивести спрямовану на пташиний політ допитливість з дитячого сексуального дослідництва буде нашим наступним – не надто складним – завданням.

У дитячій фантазії Леонардо образ шуліки становить реальний зміст спогаду; контекст фантазії Леонардо висвітлив значення цього змісту для його пізнішого життя. У процесі подальшого тлумачення ми натрапляємо на дивну проблему: чому зміст спогаду переробився на гомосексуальну ситуацію? Мати, що годує дитину груддю, чи, радше, яку смокче дитина, перетворюється на шуліку, що встромляє свого хвоста дитині в рот. Ми стверджуємо, що «coda» (хвіст) шуліки, відповідно до загальновживаного мовного заміщення, може означати ні що інше, як чоловічий статевий орган. Але незрозуміло, як фантазія може саме материнську птицю наділити прикметою чоловічої статі, і така абсурдність ставить під сумнів можливість знайти у цій фантазії розумний сенс.