Зиґмунд Фройд - Тотем і табу

Інший дуже докладний запис нотує всі витрати, які заподіяв йому інший учень [53] Або натурник ( прим. авт. ). своїми вадами і схильністю до злодійства: «21 квітня 1490 року розпочав я цей зошит і взявся знову до коня [54] Йдеться про кінний монумент Франческо Сфорци ( прим. авт. ). . Джакомбо прийшов до мене у день святої Магдалини тисяча 490 року, у віці 10 років (нотатка на полях: “злодійкуватий, брехливий, упертий, ненажерливий”). На другий день я замовив для нього відрізи на 2 сорочки, пару штанів і куртку, та коли я відклав гроші, щоб сплатити за цей крам, він викрав у мене гроші з гаманця, і неможливо було змусити його зізнатися, хоча я був цілковито цього впевнений (нотатка на полях: “4 ліри”)…» У такому дусі перелічуються інші капості малюка і завершуються рахунком: «Першого року: плащ, 2 ліри; 6 сорочок, 4 ліри; 3 куртки, 6 лір; 4 пари панчіх, 7 лір…» тощо.

Біографи Леонардо, яким не спадало на думку розгадати таємницю душевного життя свого героя через вивчення його дрібних слабкостей і дивацтв, намагаються пояснювати ці дивні рахунки добротою і турботою Майстра у ставленні до учнів. Вони забувають, однак, що пояснення потребує не поведінка Леонардо, а той факт, що він залишив нам ці свої свідчення. А оскільки малоймовірним видається припущення, буцімто він прагнув надати нам докази своєї доброти, мусимо думати, що до цих нотаток його спонукав інший афективний мотив. Нелегко було б відгадати, який саме, і ми б не були в змозі щось припустити, якби на ці дивні дрібні рахунки й подібні до них нотатки не кинув промінь світла інший запис у паперах Леонардо: [55] За Мережковським. Як прикрий доказ ненадійності і без того мізерних відомостей про особисте життя Леонардо я згадав би, що той самий рахунок у Сольмі (с. 194) відтворюється з істотними відмінностями. Слід припустити, що у тому рахунку флорин означає не старий «золотий флорин», а вживану пізніше грошову одиницю, що дорівнювала 1-2/3 ліри або 33,5 сольдо. Сольмі вважає Катеріну служницею, що деякий час вела домашнє господарство Леонардо. Джерело, з якого почерпнуті обидва варіанти цього рахунку, мені не доступне ( прим. авт. ).

Тільки письменник Мережковський пояснює ним, ким була ця Катеріна. За двома іншими коротким нотатками, він робить висновок, що мати Леонардо, бідна селянка з Вінчі, приїхала у 1493 році у Мілан, щоб відвідати свого 41-річного сина; що вона там захворіла і Леонардо перевіз її у шпиталь, а коли вона померла, поховав її з такою от почесною пишністю 1. [56] 1 Катеріна приїхала у липні 1493 р. ( прим. авт. ).

Це тлумачення романіста, знавця людських душ, не може, звісно, виступати доказом, але у ньому стільки внутрішньої правди, воно так узгоджується з усім, що ми вже знаємо про вияв почуттів у Леонардо, що я не можу не визнати його переконливим. Леонардо спромігся підпорядкувати свої почуття жаданню дослідництва і утримуватися від їх вільного виявлення; але траплялися миттєвості, коли згнічені почуття знаходили спосіб виявлення, і однією з таких ситуацій стала смерть колись так палко коханої матері. У рахунку про похоронні витрати ми бачимо до невпізнання спотворений вияв жалоби за матір’ю. Ми дивуємося такому перекрученню і не можемо зрозуміти його з точки зору нормальної психіки. Але в ненормальних умовах, зокрема у випадках так званих нав’язливих станів, ми часто спостерігаємо щось подібне: ми бачимо, як інтенсивні почуття, внаслідок витіснення, виявляються дріб’язковими, навіть безглуздими діями. Сили опору настільки послаблюють вияв цих витіснених почуттів, що інтенсивність їх здається дуже незначною, проте у примусовій нав’язливості, з якою виконуються ці дріб’язкові дії, ховається справжня сила почуттів, що лежать у несвідомому і не допускаються до свідомості. Тільки посилання на такий механізм, характерний для нав’язливих станів, може пояснити це ретельне обчислення витрат на похорон матері. У несвідомому він залишився, як за часів дитинства, емоційно-еротично прив’язаним до неї; згодом, опір згнітив цю дитячу любов, та, коли витіснення стало на заваді гідному вшануванню її пам’яті у щоденнику, цей невротичний конфлікт спричинився до компромісу у вигляді дивного рахунку, що залишився загадкою для нащадків.