Зиґмунд Фройд - Тотем і табу

Однак не впадаймо у відчай. Скільки снів, позірно абсурдних, ми таки змусили розкрити нам їх сенс! То чому з дитячою фантазією це має виявитися складніше, ніж зі сном?

Пам’ятаючи, що недобре залишатися наодинці з незрозумілим явищем, зіставімо його з іншим, іще дивовижнішим.

Зображувана з головою шуліки єгипетська богиня Мут – постать абсолютно безособова за характером, як стверджує Дрекслер у словнику Рошера, – часто з’єднувалася з іншими божествами материнства з більш виразною індивідуальністю, як Ізіда або Гатор, але зберігала також своє самостійне існування і шанування. Відмінною рисою єгипетського пантеону було те, що окремі божества не губилися у синкретизмі. Поруч зі зложеними божествами зберігався незалежний образ окремого божества. У більшості зображень цю богиню материнства з головою шуліки єгиптяни представляли з фалосом [41] Див. малюнки у Lanzone. P. CXXXVI–VIII ( прим. авт. ). ; за її персами ми пізнаємо жіноче тіло, доповнене, однак, чоловічим членом у стані ерекції.

Отже, у богині Мут спостерігаємо таке з’єднання материнських і чоловічих рис, як у фантазії Леонардо. Чи повинні ми цей збіг пояснити припущенням, буцімто Леонардо знав з книжок також про двостатеву природу материнського шуліки? Вкрай сумнівно: доступні йому джерела, як видається, не містили нічого певного про це. Скоріше, слід шукати і там, і тут спільний, але ще не відомий нам мотив для такого об’єднання.

Мітологія розповідає нам, що з’єднання чоловічих і жіночих статевих рис зустрічалося не тільки у Мут, але також у інших богів, як, наприклад, Ізіда і Гатор; втім, у цих, можливо саме тому, що вони теж мали материнську природу і зливалися з Мут [42] V. Romer, цит. ( прим. авт. ). . Мітологія вчить нас далі, що інші божества єгиптян, як Нейт із Саїса, з якої згодом утворилася грецька Атена, початково уявлялися двостатевими, себто, гермафродитами; те саме можна сказати про багатьох грецьких богів, зокрема, з групи Діоніса, а також про Афродіту, образ якої лише згодом звузився до жіночої богині кохання. Можна б намагатися пояснити, що приставлений до жіночого тіла фалос мав виражати творчу силу природи, і що всі ці божественні гермафродити представляють ідею поєднання чоловічого і жіночого, яка єдина може дати істинне уявлення про божественну довершеність. Але жодне з наведених міркувань не пояснює нам психологічної загадки, чому уява людей не бунтує на вигляд материнського образу, доповненого ознакою чоловічої сили.

Пояснення дають інфантильні сексуальні теорії. Був, безперечно, період, коли чоловічі геніталїї суміщалися з зображенням матері. Зрештою, коли хлопчик початково спрямовує свою допитливість на статеве життя, його інтерес зосереджується на власному статевому органі. Він вважає цю частину свого тіла занадто цінною, щоб припустити можливість її відсутності у інших людей, близькість з якими він відчуває: не здогадуючись про інший тип статевого апарату, він вважає, що всі, включно з жінками, мають такий член, як у нього. Цей забобон так міцно вкорінюється у свідомості юного дослідника, що його не підважує навіть вигляд статевих органів маленьких дівчаток. Наочно спостерігаючи щось інше, ніж у нього, він не в змозі примиритися з суттю такого відкриття. Уявлення про брак члена настільки страшне і нестерпне, що примирити з ним може тільки ідея про те, що член є також у дівчаток, але він іще дуже маленький – пусте, згодом ще виросте [43] Пор. спостереження у «Jahrbüch für psychoanalyt. und psychopat. Forschungen», в «Internal. Zeitschrift für arztl. Psychoanalyse» і в «Imago» ( прим. авт. ). . Якщо подальші спостереження показують, що його очікування не здійснюється, хлопчик приходить до іншого здогаду: член був також у маленьких дівчаток, але його відрізали – на тому місці залишилася рана. Такий поступ у теорії завдячує вже особистому болісному досвіду – хлопчик чув погрози, що йому відріжуть дорогоцінний орган, якщо він надміру ним цікавитиметься. Під загрозою кастрації хлопчик перетлумачує своє розуміння жіночих статевих органів: відтак він аж тремтить за свої чоловічі ознаки і зневажає нещасні створіння, щодо яких, на його думку здійснено жахливе покарання [44] Мені здається переконливим припущення, що тут також слід шукати коріння ненависті до євреїв, що виявляється у західноєвропейських народів стихійно і доволі ірраціонально. Обрізання несвідомо прирівнюється до кастрації. Якщо ми ризикнемо перенести наше припущення у первісні часи історії людства, то зуміємо здогадатися, що спочатку обрізання мало виступати пом’якшенням, заміною, відтермінуванням кастрації ( прим. авт. ). .