Ентоні де Мелло - Одна хвилина для нісенітниць

Майстер розповів, як свого часу помітив одного хлопця, що рибалив на річці.

– Привіт! Чудовий день, аби повудить рибку! – привітався він із підлітком.

– Авжеж, – почулась відповідь.

Після невеликої мовчанки Майстер спитав:

– А чому ти сьогодні не в школі?

– Так ви ж, пане, самі сказали – чудовий день для рибалки.

А потім розповів і про запис, який принесла його мала донька у своєму шкільному щоденнику: «З навчальною програмою Міна справляється добре. Могла б справлялася на відмінно, якби щира радість від життя не стояла на перешкоді її успіхам у шкільній програмі».

Майстер любив показувати, що природа наскрізь просякнута блаженством. Якось, сидячи у садку, він вигукнув:

– Закон – це прояв Божої святої волі, – благочестиво сказав проповідник, – і в силу цього мусить бути пошанований і люблений.

– Маячня, – відповів Майстер. – Закон – це необхідне зло, і в силу цього мусить бути урізаний до самих кісток. Покажіть мені того, хто любить закон, і я покажу вам безмозкого тирана.

І за нагоди розказав про свою сестру, якій набридло пхати коляску з маленькою донькою, тож вона приробила до коляски мотор. Тут у справу втрутилася поліція. Для початку там заявили, що моторизована коляска здатна розвивати швидкість у три милі за годину й тому підпадає під класифікацію «самохідний транспортний засіб». А значить, мати-власниця коляски має отримати документи на машину, номерні знаки, обладнати її фарами та гальмами – й, на довершення всього цього, сама отримати водійські права!

Для Майстра всі правила, навіть найсвятіші, мали чисто прикладну цінність і мали поступатися Реальності, яка тільки й була Верховним Законом.

Коли його донька-підліток, наслідуючи моду, захотіла носити сукню з відкритими плечима, її мати вирішила, що та ще замала для подібної сукні. Палкі суперечки, не вщухаючи, тривали днями.

Зрештою вони звернулися до Майстра, аби той розсудив їх, на що почули таку відповідь: «Нехай спробує поносити. Якщо ця сукня не спаде з неї – значить, вона достатньо доросла, щоб носити її».

Чоловік, що прийшов до Майстра по слово мудрості, був релігійним письменником. Майстер прийняв його з такими словами:

– Дехто пише, щоб заробити на життя; інші – щоби поділитися своїми здогадками чи підняти питання, які не даватимуть спокою їхнім читачам. А ще хтось пише для того, щоб зрозуміти свою власну душу. Але такі й подібні до них твори недовговічні. По-справжньому достойні назватися письменниками тільки ті, хто пише тільки тому, що інакше просто б вибухнули.

І, трохи порозмисливши, додав:

– Такі письменники втілюють в слова божественний зміст – не зважаючи на те, про що саме вони пишуть.

Коли його запитали, на що схоже просвітлення, Майстер сказав:

– Це ніби зайти в пустелю й несподівано відчути, що за тобою спостерігають.

– Хто саме?

– Скелі, дерева і гори.

– Моторошне відчуття.

– Навпаки – втішне. Але через те, що воно таке незвичне, страшенно хочеться якнайскоріше втекти до звичного світу людей – зануритися в їхній гамір, їхні слова, їхній сміх – все те, що насправді відрізає нас від Природи й Реальності.

Коли його запитали, чи не розчарований він тим, що його зусилля очевидячки дають так мало плодів, Майстер розповів історію про равлика, який почав вибиратися на вишневе дерево одного холодного вітряного дня пізньої весни.

Горобці на сусідньому дереві добряче покепкували на його рахунок. Один з них навіть підлетів і сказав равликові:

– Гей, телепню, чи ти не знаєш, що на цьому дереві немає жодної вишеньки?

Але малюк, не зупиняючись у своєму русі, відповів так:

– Зараз – ні, а коли я на нього видерусь, то будуть.

Один учень був схильний до тривалих приступів депресії.

– Мій лікар наполягає, щоб я приймав ліки, аби моя депресія не глибшала.

– То чого ж тоді ти їх не приймаєш? – спитав Майстер.

– Бо вони можуть зашкодити моїй печінці й вкоротити мені віку.

Текст предоставлен ООО «ЛитРес».

Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на ЛитРес.