Ентоні де Мелло - Одна хвилина для нісенітниць

Одному відвідувачеві, який, побачивши Майстра, ніяк не міг прийти до тями від благоговійного захвату, Майстер запропонував банан. Але відвідувач прийняв банан із такою поштивістю, що навіть не знав, що з ним робити.

Коли Майстрові сказали про це, він відповів у характерній для себе манері:

– Скажіть тому телепневі, щоби він його з’їв.

Один новоприбулий учень так сказав іншому, більш досвідченому:

– Скажи, це правда чи це мені здається, що я ще так мало отримав, живучи поряд із Майстром?

– Може, це від того, що ти прийшов навчатися у нього духовної науки?

– А за чим же, дозволь спитати, прийшов сюди ти?

– Аби побачити, як він зав’язує поворозки на сандалях!

Було справжньою насолодою споглядати, як Майстер виконує найпростіші дії: сидить чи ходить, чи п’є чашку чаю або відганяє муху. Була якась граціозність у всьому, що він робив, від чого здавалося, що він живе у повній гармонії з Природою, немовби ці його дії виконувалися не ним самим, але Всесвітом.

Якось, коли він отримав посилку, його учні, немов зачаровані, спостерігали за тим, як він поштиво розв’язав мотузку, розвернув папір обгортки й дістав її зміст – ніби цей пакет був живою істотою.

Одна вірянка повідала Майстрові, що цього ранку ходила сповідатися.

– Навіть не уявляю собі, що ти здатна скоїти тяжкий гріх, – сказав Майстер. – У чому саме ти сповідалася?

– Якось розлінувалася й не пішла у неділю на месу, а одного разу посварилася із садівником. А було таке, що навіть вигнала свою свекруху з хати аж на цілий тиждень.

– Але ж це сталося п’ять років тому, чи не так? Певно, ти вже давно у цім висповідалась.

– Так-так. Але я щоразу у цьому сповідаюся. Мені так подобається згадувати про це…

– Прийде день, і ти зрозумієш, що зайнятий пошуками того, що у тебе вже є, – сказав Майстер одному не в міру старанному учневі.

– Тоді чому ж я не розумію цього зараз?

– Тому що дуже стараєшся.

– Чи маю, в такому разі, відмовитися від зусиль?

– Якщо скинеш напругу і дозволиш усьому статися у свій час, воно проявиться своїм ходом.

Для людей, які вправлялися в доброчинності заради здобуття Божої ласки чи благовоління, у Майстра була напоготові така приповідка:

Юрма народу зібралася, аби виграти кадилак, який був призом у змаганні, влаштованому відомою компанією – виробником мила.

Їм задали питання: «Чому вам подобається мило «Божественний аромат»»?

Одна жінка чесно відповіла: «Тому, що мені дуже хочеться виграти кадилак».

– Я пробув у тебе чотири місяці, й ти все ще не навчив мене жодної духовної вправи чи техніки.

– Вправи? – спитав Майстер. – Скажи на милість, навіщо тобі потрібні вправи?

– Щоби досягти внутрішньої свободи.

Майстер вибухнув нестримним реготом:

– Тобі дійсно знадобиться неабияка вправність, аби віднайти свободу за допомогою пастки, що зветься вправою, – сказав він.

Коли один учень поскаржився на те, що Майстрова духовність потребує осучаснення, Майстер голосно розсміявся у відповідь. А затим розказав історію студента, який спитав у книжковому магазині:

«Чи немає у вас новіших книг з анатомії? Цим вже щонайменше десять років».

«Так-то воно так, – відповів продавець, – але за останні десять років у людському тілі не добавилося ніяких кісток».

– І у людській природі, – додав Майстер, – нічого не додалося за останні десять тисяч років.

Майстер якось запропонував таку загадку:

– Що художник і музикант мають спільного з містиком?

Всі здалися.

– Усвідомлення того, що найсолодша мова злітає не з язика, – сказав Майстер.

Майстер саме йшов вулицею, як із дверей одного будинку вискочив чоловік, і вони двоє зіткнулися з величезною силою.

Чоловік розходився й вибухнув лайкою. Майстер на те відповів легким поклоном, ввічливо посміхнувся і сказав: «Друже мій, я не знаю, хто з нас відповідальний за це зіткнення, але не маю наміру марнувати час на з’ясування. Якщо це я налетів на тебе – тоді прошу пробачення. Якщо ти – на мене, то не зважай на те, що сталося».

І потому, ще раз посміхнувшись і уклонившись, він пішов собі геть.

Одному художникові Майстер сказав: «Аби бути успішним, кожен художник має докласти чимало часу, старанно відпрацьовуючи свою майстерність.

Декотрим, коли вони малюють, буде дано позбутися свого «его». Коли таке стається, народжується шедевр».