Ентоні де Мелло - Одна хвилина для нісенітниць

Майстер вибився з сил, пояснюючи, що він – заодно з наукою. «Адже, – переконував Майстер, – якщо ти захочеш пізнати свою дружину, таке пізнання краще поширити за межі наукової концепції!»

Пізніше, спілкуючись зі своїми учнями, він ще наполегливіше відстоював свою позицію:

– Концепції заганяють нас у рамки, – сказав він. – Визначити – значить знищити. Концепції розтинають Реальність. А розтинаючи щось, тим самим позбавляєш його життя.

– Отже, тоді всі концепції насправді марні?

– Ні. Розітнувши троянду, ви матимете важливу інформацію, хоча й ніякого знання – про троянду. Станьте науковцем, і ви матимете чимало інформації – хоча й ніякого знання – про Реальність.

Світ, яким його бачить більшість людей, стверджував Майстер, – це світ, створений в їхніх головах, і зовсім не світ Реальності.

Коли до нього прийшов один учений, щоби оспорити це, Майстер поклав на долівку дві палички у формі літери «Т» і спитав того:

– Що ти бачиш тут?

– Літеру «Т», – сказав учений.

– Так я і думав, – сказав Майстер. – У цьому світі не існує ніякої літери «Т»; це просто символ у твоїй голові. А те, що тут перед тобою – це просто дві зламані гілки у формі паличок.

«Ведучи мову про Реальність, – казав Майстер, – ти намагаєшся вкласти Невимовне в слова, й через це твої слова однозначно сприйматимуться зовсім інакше. От чому люди, котрі читають ту передачу Реальності, що зветься Святе Письмо, стають обмеженими й жорстокими – бо ж вони слідують не своєму здоровому глузду, але тому, що видається їм передачею їхнього Писання». Майстер мав чудову притчу, аби показати це:

Сільський коваль знайшов підмайстра, який був готовий до тяжкої праці за низьку платню. Коваль негайно почав наставляти парубка: «Вихопивши залізяку з вогню, я хутко покладу її на ковадло, а коли кивну головою, – ти не барись і бий по ній молотом». Учень зробив точнісінько так, як зрозумів із ковалевих слів. А вже наступного дня він сам був сільським ковалем.

Одному учневі, який страшенно боявся помилятися, Майстер сказав:

«Ті, хто не помиляються, роблять найбільшу помилку з усіх – вони не пробують нічого нового».

– Скажи-но мені, – запитав Майстра атеїст. – Чи є Бог – Реальність?

На це Майстер відповів так:

– Якщо хочеш, аби я був абсолютно чесним з тобою, тоді я не відповідатиму.

Пізніше учні взялися допитуватися, чому він не дав відповіді.

– Тому що його питання не має відповіді, – сказав Майстер.

– Тож ти – атеїст?

– Звичайно, ні. Атеїст робить помилку, заперечуючи те, про що не можна сказати нічого.

Зробивши паузу, щоби його слова дійшли до учнів, він додав:

– Теїст однак робить помилку, стверджуючи це.

– Відкрий таємницю твоєї незворушності.

Відповідь Майстра:

– Щиросердна співпраця з невідворотним.

Майстер з учнем якось наткнулися на сліпого, що сидів обабіч дороги й просив милостиню.

– Подай цьому чоловікові, – сказав Майстер. Учень кинув монету в його шапчину.

– Тобі слід було торкнутися своєї шапки на знак поваги, – сказав Майстер.

– Чому?

– Так завжди слід робити, коли даєш милостиню.

– Але ж він все одно нічого не бачить.

– Може – так, а може, й ні, – відказав Майстер. – Можливо, він тільки вдає з себе сліпого.

Монастир з часом став перенаселеним і вже потребував більшого приміщення, тому один багатій виписав чек на мільйон доларів і поклав його перед Майстром. Той узяв чек у руки із такими словами:

– Дуже добре. Я прийму його.

Багатій лишився незадоволений: сума була чималенькою, а Майстер навіть не подякував йому.

– У цьому чеку мільйон доларів, – нагадав він.

– Авжеж, я помітив.

– Навіть при тому, що я чоловік заможний, це все ж величезні гроші.

– То ти хочеш, щоб я тобі подякував?

– Ти просто зобов’язаний це зробити.

– Хіба це я маю дякувати? Вдячним має бути той, хто дає.

Майстрове ставлення до служби соціальної допомоги хоч кого могло збити з пантелику. Часом він підтримував це починання обома руками. А іноді виказував до нього повну байдужість.

Пояснення, які він давав своїй непостійності, були не менш загадкові.

Він казав:

«Той, хто хоче робити добро, має стукати в двері. Для того, хто любить, – двері завжди відчинені».

Якось один турист сказав Майстрові:

– Люди в твоїй країні бідні. Але вони не виглядають заклопотаними.