Ентоні де Мелло - Одна хвилина для нісенітниць

Пізніше учень задав питання:

– Бути Майстром – що це означає?

Майстер відповів:

– Майстер – це будь-хто, кому дано позбутися «его». Тоді життя такої людини стає шедевром.

Майстер завжди вчив, що Істина – прямо перед нашими очима, й ми не бачимо її лише через брак перспективи.

Одного разу він узяв з собою учня на прогулянку горами. Коли вони вже були на півдорозі до вершечка гори, той чоловік обвів очима й поскаржився:

– Де ж ті захопливі краєвиди, про які ти завжди розповідаєш?

Майстер тільки посміхнувся на те:

– Ти знаходишся в самому їх осередку, у чому переконаєшся сам, коли ми досягнемо вершини.

– Де мені знайти достойного Майстра, коли я повернуся в свою країну?

– Ще не було жодної хвилини, коли б ти не перебував у присутності такого.

Учень був спантеличений цими словами.

– Просто придивляйся до своєї реакції на все: на птицю чи на лист дерева, на сльозу або посмішку —

і вже одне це стане твоїм Майстром.

Майстер в жодному разі не був поборником етикету й хороших манер, але у його поводженні з іншими завжди була присутня природна поштивість і благородство.

Його молодий учень якось вилаяв вуличного регулювальника, коли одного вечора відвозив Майстра додому. У своє виправдання учень сказав таке:

– Краще вже я буду самим собою і не стану приховувати від людей, як почуваюся. Ввічливість – ніщо інше, як надимання щік повітрям.

– У твоїх словах є сенс, – приязно відповів Майстер. – Але саме надуті повітрям шини нашої автівки пом’якшують наше просування дорожніми вибоїнам.

Рідко коли Майстер бував настільки красномовним, як тоді, коли попереджав проти сили слів обворожувати і напускати ману:

Одного разу, коли Майстер розповідав про гіпнотичну силу слів, хтось вигукнув з задніх рядів:

– Ти мелеш дурниці! Якщо я скажу: «Бог, Бог, Бог» – це зробить мене божественним? А якщо я скажу: «гріх, гріх, гріх» – це зробить мене негідником?

– Сядь, де сидів, вилупку! – сказав Майстер у відповідь.

Але чоловік розлютився так, що навіть втратив дар мови. А оговтавшись, вибухнув потоками лайки в бік Майстра.

На що Майстер з виглядом щирого каяття відповів:

– Прошу мене вибачити, пане, я забувся. Я щиро вибачаюсь за мою непростиму хибу.

Одразу ж той чоловік заспокоївся.

– Що ж, от вам і відповідь: знадобилося всього лише слово, щоби вивести тебе з себе, і ще одне – аби привести до тями, – сказав Майстер.

Якось Намісник, полишивши свою поважну резиденцію, прибув до Майстра з вимогою, аби той узявся навчати його.

– Чого саме маю тебе навчати? – запитав Майстер.

– Мудрості, – такою була відповідь.

– Ах, друже мій. Я б залюбки, якби не одна суттєва перепона.

– Яка саме?

– Мудрості не навчають.

– Тож я нічому не зможу навчитися тут?

– Мудрості можна навчитися. Але їй неможливо навчати.

Кілька Майстрових учнів вирушили в турпохід на високу, вкриту снігом гору. Повсюди панувала майже космічна тиша. Їм стало цікаво з’ясувати, чи є тут бодай якісь звуки нічної пори. Отож, натиснувши кнопку «ЗАПИС» на магнітофоні, вони залишили магнітофон біля входу в намет, в якому вляглися спати, а самі поснули.

Повернувшись до монастиря, вони включили магнітофон – жодного звуку на плівці. Абсолютна, Незаймана Тиша.

Раптом Майстер, котрий до того мовчки слухав запис, перервав мовчанку словами:

– Ви чуєте це?

– Що саме?

– Гармонію галактик у русі.

Учні тільки перезирнулися, зачудовані його словами.

Прив’язаність спотворює наше сприйняття – це була постійна тема Майстрових бесід.