Ліз Бурбо - П’ять травм і масок, які заважають бути собою

Утікач має небагатьох друзів у школі, а згодом і на роботі. Його вважають одинаком і залишають сам на сам. Що більше він відособлюється, то більше стає непомітним. Потрапляє до зачарованого кола: коли відчуває себе відторгненим, то вдягає маску втікача , щоб не страждати; відтак настільки стирається, що інші більше його не помічають. Він дедалі більше опиняється на самоті й так знаходить більше підстав відчувати відторгнення.

Ситуація, яку я тобі опишу, траплялася зі мною багато разів наприкінці семінарських занять, у той момент, коли кожен ділиться враженнями про те, чим семінар йому був корисний. З яким здивуванням я помітила присутність людини, яку я не помітила протягом дводенного семінару! Я запитувала себе: «Де ж вона була весь цей час?» Трохи згодом я зрозуміла, що в неї тіло втікача і вона примостилася позаду інших так, щоб не бути на видноті. Коли я зауважую таким особам, що вони занадто приховані, вони відповідають майже незмінно: «Мені немає нічого цікавого сказати. Тому я й не говорю».

Справді, утікач зазвичай розмовляє обмаль. Якщо він таки бере слово і говорить багато, то намагається зміцнити самооцінку; і його слова можуть здатися, на думку інших, дещо зарозумілими.

У втікача часто виникають проблеми зі шкірою, щоб до нього не торкалися. Шкіра – це орган контактний, і вигляд її може або привернути, або відштовхнути іншу людину. Проблемна шкіра в людини є несвідомим способом оточити себе дистанцією, обмежити доторки, зокрема в місцях, де залягає проблема. Я неодноразово чула, як утікачі говорили: «Під час доторків у мене враження, ніби мене витягують з мого кокона». Травма відторгнення змушує людину повірити: якщо вона житиме у своєму світі, то не буде страждати, адже там вона не стане відторгати саму себе, а інші не зможуть до неї дістатися. Ось чому вона відхиляє пропозиції працювати гуртом і сторониться. Так можна загорнутися у свій кокон.

Тому втікач легко і залюбки виходить в астрал. Але, на жаль, найчастіше це відбувається несвідомо. Він може навіть думати, що це звичайне явище та інші так само витають «у хмарах», як і він. Часто-густо його думки розсіяні. Інколи від нього можна почути: «Мені потрібно зібрати себе докупи». Йому здається, ніби він розсипався на частинки. Це відчуття, зокрема, притаманне тим, чиє тіло скидається на зібрання розрізнених фрагментів. Я чула, як втікачі говорять: «Я почуваюся відрізаним від інших. Немовби я тут відсутній». Дехто зізнавався, що має чітке відчуття, ніби тіло розділене навпіл, ніби в талії тіло розрізане ниткою. Одну мою знайому, за її відчуттями, нитка розділяла на рівні грудей. Після застосування техніки абстрагування, якої я навчаю на одному зі своїх семінарів, жінка відчула, як верхня й нижня частини тіла поєдналися, і вона подивувалася своїм новим відчуттям. Це дало їй змогу зрозуміти, що, починаючи з дитинства, вона не була насправді у своєму тілі. Жінка не знала, що означає «бути прив’язаним до землі».

На семінарах я помічаю, зокрема в жінок- утікачок , що вони полюбляють сидіти на стільці, схрещуючи ноги під стегнами. Здається, їм було б зручніше сісти на землю. Але, не торкаючись землі, їм легше кудись відлетіти. Утім, вони заплатили за участь у занятті, а це засвідчує, що певна їхня частина прагне бути тут, хоча їм складно зосередитися і долучитися до гурту. Отож я їм кажу, що в них є вибір: відлетіти в астрал і пропустити те, що відбувається тут, або залишитися прив’язаними до місця й бути разом зі всіма.

Як я вже зазначала, утікач не відчуває прийняття або схвалення з боку одного зі своїх батьків тієї самої статі. Це не обов’язково означає, що той один з батьків його відторгнув. Утікач переживає це відчуття. Ця ж душа могла повернутися на Землю, щоб улагодити травму приниження, і мала б відчувати приниження з цими самими батьками з відповідним до цієї травми ставленням. З іншого боку, само собою зрозуміло, що втікач притягує досвід відторгнення більше, ніж інша людина, як-от брат чи сестра, які не мають цієї травми.

Той, хто страждає від відторгнення, постійно шукає любові одного з батьків тієї самої статі; або вона переносить свій пошук на інших осіб тієї самої статі. Вона вважатиме, що буде неповною, поки не здобуде любові тієї рідної людини. Ця людина дуже чутлива до найменшого дрібного зауваження від одного з батьків і легко переконується у своєму стані відторгнення. Вона поступово розгортає свою злостивість, що навіть переростає в ненависть, – настільки сильне її страждання. Пам’ятай, що для ненависті потрібно багато любові. Велика любов, що розчарувалася, обертається на ненависть. Травма відторгнення настільки глибока, що серед п’яти характерів утікач найбільше схильний до ненависті. Він може легко перейти через стадію великої любові до стадії великої ненависті. Це свідчить про значне внутрішнє страждання.