Абрахам Брилл - Фундаментальні концепції психоаналізу

Працюючи якийсь час разом, Фройд і Броєр досягли дивовижних результатів. Вони так були вражені цією новою процедурою, що назвали її «Катарсичним методом», тобто очищенням, або розвантаженням психіки. У звичайному житті нам усім відомі терапевтичні властивості виговорювання. Людині ліпшає, коли вона розповідає вам про свої проблеми. У народі про це говорять – «упав камінь з серця». Вони бралися за випадки, які роками вважалися невиліковними, і, описавши деякі з них, нарешті сформулювали попередню теорію. Передовсім з’ясувалося, що всі істеричні особи страждають від минулого. Кожен істеричний симптом репрезентує певне ментальне чи емоційне порушення, що сталося в житті особи в її минулому. Ідеться про появу неприємних, болісних речей, про які кожен із радістю забув би. Річ у тім, що коли пацієнту вдається пригадати неприємну ситуацію та знову її пережити, він, так би мовити, втрачає симптом. Адже слова часто майже еквівалентні діям, тож, по суті, подолання цього болісного досвіду є тим, що ми називаємо відреагуванням – нім. Abreagierung, завдяки якому болісні, асоційовані з досвідом емоції, що спричиняють фізичне порушення, усуваються. Якщо в пацієнта болить обличчя, то зазвичай це лікують як невралгію. Ясно, що це може бути й не вона, бо якщо це невралгія, то, звичайно, лікування допомагає, якщо ж ні – тоді цей біль психічний або функційний. Його чудово ілюструє такий вираз: «Я почуваюся так, ніби вона мені дала ляпаса». Коли болісна ситуація повертається до пацієнта та пояснюється йому, симптом зникає.

Дозвольте мені трохи прояснити це на прикладі. В однієї жінки заболіла рука, й вона звернулася до лікаря, який запитав її чи була вона вчора надворі. Жінка відповіла, що була, погода була погана, тож вона застудилася. Тоді він призначив ліки, але біль не минав, тому вона повернулася до лікаря, й він спробував деякі інші засоби, проте біль лише посилювався. Розчарувавшись, пацієнтка звернулася до іншого фахівця. Однак тепер стверджувала, що в неї ревматизм рук. Вона дала йому симптом, він його прийняв і упевнений, що це саме ревматизм, відповідно його лікував. Жінка змінювала лікарів одного на іншого, поки хтось із них не заявив, що це зовсім не ревматизм, а істеричне. Тож вона звернулася до невролога, тож тепер ми знаємо її історію: ця молода жінка познайомилася зі студентом коледжу, і з часом вони стали дуже близькими, навіть пішов поголос про їхнє швидке одруження. Насправді вона теж так думала. Закінчивши коледж чоловік поїхав із міста, і між ними розпочалося тривале листування. Він приїздив до неї у відпустки, але не освідчувався. Загальне враження було таке, ніби цей молодий чоловік перед тим, як одружитися, прагне знайти своє місце у світі. Роками він приїздив і був з нею впродовж відпустки, але щоразу їхав, не освідчившись. В останньому зі своїх листів він, не приховуючи свого ентузіазму, написав, що нарешті задовольнив свої амбіції, бо отримав призначення на посаду з доброю платнею. Дізнавшись про листа, всі її родичі були переконанні, що тепер вони одружаться. Як зазвичай, він приїхав до неї у свою відпустку, деякий час вони були разом, а перед від’їздом він запросив її на тривалу вечірню прогулянку. Проте знов не освідчився. Усі були розчаровані. Матір обурилася, а брат хотів, коли він повернеться, натовкти йому пику: бідна дівчина була страшенно засмучена. Їй говорили, що вона має викинути хлопця зі своєї голови й більше про нього не думати, й вона хотіла цього, однак виявилося, що говорити про це набагато легше, ніж зробити. Дівчина переконувала себе, що він її любить, інакше не писав би й не проводив із нею свої відпустки. Вона була його єдиною повірницею. Ця дівчина не усвідомлювала, що цей чоловік був таким відсталим у своєму любовному житті, що просто не міг освідчитися. Жінка переживала психічний конфлікт, адже, з одного боку, хотіла його кинути, а з другого – не буде помилкою, якщо ми скажемо, що вона його справді любила. Це був серйозний, стриманий, вихований чоловік із дуже доброї родини, якого навряд хтось назвав би легковажним. «Він точно не крутій, бо ніколи так не поводився, – подумки говорила вона собі. – Але чому ж він тоді не освідчився?» Я хотів би, щоб ви зауважили емоційний елемент, який є в усіх цих випадках. Хай там як, але поволі вона переконала себе в тому, що він її не любить, і що нема чого з ним шукати. З часом навіть була готова припинити їхнє листування, але, коли їй не стало сил це зробити, поступово виникли болі в руці.