Абрахам Брилл - Фундаментальні концепції психоаналізу

Психоаналізом не вилікувати рак, і він не перетворити ущербного «радикала» на порядного громадянина, також він не допоможе повернути зрадливого молодого чоловіка до його літньої істеричної дружини, він не в змозі зарадити розривові пари, що розбіглася, більше, ніж мікроскоп здатен удіяти, коли рветься тканина. Урешті психоаналіз не може зробити нормальну людину з ідіота чи стати філософією життя для того, кому бракує розуму, щоб сформулювати її самостійно. Проте вже зараз психоаналіз змусив переглянути підстави всіх наук про психічне і в руках досвідченого психіатра може стати засобом лікування найбільш хронічних психо-невротичних недуг. Ба більше, знання отримане за його допомоги, не лише сприяє розвитку профілактичних засобів, які уможливлять зменшення кількості нервових та психічних хвороб, але й розбудові нових методів у нашій системі освіти. Коротко кажучи, психоаналіз поза терапевтичним застосуванням, що не є предметом цієї роботи, становить інтерес для кожного, хто хоче зрозуміти людську природу та пізнати себе в сократівському сенсі.

Матеріали, які ви знайдете в цій книжці, взято з лекцій до мого вступного курсу на кафедрі педагогіки Нью-Йоркського університету. Передусім цей курс було спрямовано до тих, хто переймається проблемами освіти та психології. Однак через те, що неможливо говорити про нормального індивіда, не показавши, що може статися з дитиною, якщо, скажімо, помістити її до особливого середовища, я навів приклади показових випадків, які належать до царини патологічного так коротко, як це лише можливо, окрім цього, в жодному разі не лише технічно, навів дескрипції деяких форм психічних розладів. Я також намагався, як міг, уникати технічних виразів і не завдав собі клопоту захарастити цей том великою кількістю посилань, як того обов’язково вимагають від книжок, звернених до професіоналів, але кожен, хто знає, чим я займаюся, розуміє, що всі мої книжки спираються на засади, які заклав проф. Фройд, і відсилають до його праць за докладнішою й більш технічною інформацією.

Містер Сидні М. Франкел, один із мої студентів, допоміг мені цінними порадами, а також звільнив мене від укладання предметного покажчика в цій книжці. Я йому за це дуже вдячний.

Листопад, 1921

Психоаналіз – це термін, що його ретельно розробили професор Зиґмунд Фройд та його учні. Етимологічно він означає аналіз душі III( mental analysis ). Нам відомі різні типи психоаналізу, але тут ми розглянемо особливу аналітику душі, що працює з особливими інструментами. Ідеться про розбір ( analysis ) нормальної та патологічної ( abnormal ) IVактивності за допомоги чітко визначеного методу на підставі аналізу сновидінь, психопатологічних дій, галюцинацій, марень та психічних нападів усіх видів, які ми бачимо у сфері патологічного. Від початку її опрацювання завдячує роботі з так званими граничними випадками психічних хвороб. Інакше кажучи, проф. Фройд мав до діла з неврозами, що їх звичайний лікар знає під назвами неврастенії, істерії, нав’язливих станів ( obsessions ) та фобій. Аби цілком зрозуміти, як розвивався предмет психоаналізу, також бажано сказати кілька слів про ранню історію психічних хвороб.

Перші наукові описи божевілля датовані 460 роком до Р. Х. У цей час Гіпократ розглядав психічні порушення як патології ( abnormalities ), спричинені пошкодженням головного мозку. Потому запала тривала пауза. Хоча ми й можемо звернутися до клінічних описів Аретея V(60 р.), Ґалена VI(160 р.) та багатьох інших, упродовж Середньовіччя нашим предметом не лише легковажили, але й украй його занедбали. Із божевільними людьми поводилися найжорстокіше, вважаючи одержимими, їх заарештовували й страчували, наче злочинців. Проте з розвитком цивілізації божевілля починає привертати до себе дедалі більше уваги, й 1792 року паризький професор Філіп Пінель VIIдомігся скасування практик ув’язнювання. Він був першим, хто визнав, що божевільний – це хвора людина, а не демон чи злочинець, і від цього часу поволі виникає тенденція поліпшувати становище божевільних людей та намагатися зрозуміти природу безуму як такого.

Вік модерної, чи сучасної психіатрії налічує приблизно двадцять п’ять років, навіть менше. Однак треба зазначити, що й набагато раніше роблено окремі спроби розсудливо та науково досліджувати наш предмет, відповідно ми маємо чимало наукових досягнень у вивченні кататонії VIIIта інших психічних хвороб. Проте дотепер у більшості сучасних книжок манію й меланхолію трактують так, ніби вони самодостатні хвороби. Сьогодні нам, звичайно, відомо, що меланхолія чи манія – це не хвороби. Так само хибно було б назвати хворобою кашель. Усі ми знаємо, що кахикання – це лише симптом хвороби, а не її сутність ( entity ). Інакше кажучи, хтось може кахикати, бо хворіє на туберкульоз, однак це може бути й звичайна застуда. Те саме з манією. Жодна форма божевілля не оминає періоду так званої манії. Утім, це лише симптом. Отже, як ви бачите, симптом сприймають як хворобу, й це спричиняє купу непорозумінь. Якось мені трапилося побачити на диво різні діагнози в історії хвороби одного пацієнта, що його лікували в різних психіатричних лікарнях: 1880 року пацієнту діагностували манію, за два роки – меланхолію, за три – знов манію, а за п’ять років чоловік помер від розм’якшення мозку IX. Це сталося лише тому, що лікарі й гадки не мали, що з ним робити, й це досі стосується звичайних практиків, особливо лікарів, які отримали освіту за старого режиму.

Читать дальше