Філіп Ґолдберґ - Йди геть зі свого шляху! Як подолати 40 проявів саморуйнівної поведінки

На жаль, часто нам потрібна трагедія, щоб об’єктивно поглянути на своє життя. Трагедії викликають переоцінку цінностей і співчуття, іноді надто пізно, щоб можна було щось виправити. Наведу найпоширеніший приклад: дуже мотивована людина, яка витрачає майже всю енергію на те, щоб зробити кар’єру. І раптом хтось помирає – скажімо, батько, наставник або знайомий одного з ним віку – чи він сам починає хворіти від стресу. Тоді людина усвідомлює, що їй знадобилося б іще одне життя, щоб проглянути книжки, які він колись планував прочитати. Діти виросли без його участі. Уже багато років вони з дружиною не кохалися. Тепер він розуміє мудрість часто повторюваної сентенції: «Ще жодна людина, яка помирає, не шкодувала, що мало часу провела в офісі».

Я бачив дорослих чоловіків і жінок, які плакали, наче діти, бо близька їм людина померла, а вони не змогли з нею помиритися, або вибачити її, або висловити їй свої любов і вдячність. Одна жінка розірвала стосунки з матір’ю, яка критикувала й принижувала її майже все життя. Заради власного спокою вона уникала спілкування з мамою протягом п’ятнадцяти років. Коли жінка дізналася від родички, що мати померла, з подивом відчула, що її сповнили теплі почуття до неї. Уперше вона думала про рідну людину без гніву. Навпаки, її охопив жаль. «Зникнення матері з мого життя було пірровою перемогою, – сказала вона. – Це дало мені спокій, але позбавило будь-якого шансу на налагодження позитивних стосунків».

Думаю, що не шкодую через жодний «ексцес» моєї багатої пригодами юності – у своєму заледенілому віці я шкодую лише, що не скористався з деяких ситуацій і можливостей.

Протягом навчання в медичному інституті, коли я працював на пів ставки в будинку для літніх людей, мені на все життя запам’ятався один випадок. На першому поверсі, де жили найбільш немічні пацієнти, якийсь чоловік сидів цілими днями в інвалідному візку, щось буркотів із гіркотою собі під ніс. Я проглянув його медичну картку і з подивом дізнався, що це дуже відомий суддя Верховного суду. Я запитав старшу медсестру, чому його ніхто не відвідує. Вона відповіла, що ця людина відштовхнула від себе всіх.

Поверхом вище жив пан Бронштейн, у якого було стільки життєвої сили й оптимізму, що я дивувався, як він потрапив сюди. Він пояснив, що його дружина перебуває на першому поверсі. Емігрувавши до Америки, вони працювали пліч-о-пліч – він був кравець, вона – швачка. Подружжя пережило всі лиха Великої депресії та Другої світової війни, виростило трьох дітей, якими пишалося. У дружини стався інсульт. У неї відібрало мову, вона вже не контролювала виділення сечі й калу та не впізнавала власного чоловіка. Однак він щоранку перестилав її постіль, купав її, зачісував їй волосся. «Мене запитують, навіщо я це роблю, – сказав він мені. – Я відповідаю: а що може бути важливіше? Ми все життя прожили разом, вона те саме робила б для мене».

Найімовірніше, пан Бронштейн помер спокійно, однак маю сумнів, що судді пощастило так само. Він досяг високих посад, проте якби його запитали, чи він бажав би щось змінити у своєму житті, мабуть, він відповів би так само, як, за чутками, на це запитання відповів Тай Кобб [2] Тай Кобб (1886–1961) – відомий американський бейсболіст. : «Я хотів би мати більше друзів».

Ви вже знаєте, що є важливим, але можете заплющити на це очі, щоб не порушувати наявного стану речей. Якщо для того, щоб пробудити вас, знадобиться смерть або смертельна хвороба, то може бути вже запізно.

КОРИСНИЙ ВИСНОВОК

Не чекайте, поки хтось умре, щоб зрозуміти, що є важливе.

• Уявіть, як у вісімдесят років ви озираєтеся на своє життя.

• Подумайте, що саме могло б дати вам відчуття гарно прожитого життя.

• Якщо ви нічого не зміните у своєму житті, чи зможете сказати у вісімдесят років, що найважливіші речі було повністю зроблено, а проблеми вирішено?

• Починаючи віднині, що б ви зробили б інакше, щоб бути задоволеним у вісімдесят років?

• Почніть це робити.

Маріанна була єдиною жінкою серед сценаристів телевізійного шоу. У неї ніколи не виникало проблем через стать, і вона завжди мала рівні права з чоловіками. Потім Маріанна пішла в декретну відпустку. Коли жінка повернулася, то виявилося, що до її професійних ідей ніхто не ставиться серйозно, а завдання дають такі, які не відповідають рівню її вмінь і досвіду. Складалося враження, що її перевели на нижчу посаду.