Філіп Ґолдберґ - Йди геть зі свого шляху! Як подолати 40 проявів саморуйнівної поведінки

Якщо не можете знайти справжнього партнера або керівника, спробуйте пригадати близького родича, дідуся чи бабусю, друга або вчителя – когось, кого вам не хотілося б розчарувати. Уявіть, що він скаже вам: «Молодець, гарний результат!» – коли ви нарешті почнете робити те, чого весь час уникали. Навіть уявна стороння підтримка може стати поштовхом виконати те, що інакше ви постійно відкладали б.

КОРИСНИЙ ВИСНОВОК

Ми відкладаємо справи не тому, що лінуємося, а тому, що самотні.

• Припиніть втрачати час, піддаючись бажанню затягнути справу.

• Припиніть підбадьорювати себе словами: «Наступного разу все буде інакше».

• Домовтеся про роботу разом із партнером. Або заручіться допомогою охочого друга та звітуйте йому чи їй, коли переборете себе й почнете працювати.

• Запропонуйте свою допомогу другові, коли йому особливо важко щось зробити.

Сорокадворічна Дженет Лейк, історикиня в університеті, узяла академічну відпустку для написання підручника. Щоб якось протистояти самотності, вона часто влаштовувала вдома вечірки та приймала всі запрошення. Дженет скаржилася, що доводиться буквально благати свого чоловіка Роберта, щоб він до неї приєднався. Роберт вважав цей тиск з її боку порушенням приватності й зневажав «надмірну потребу дружини до спілкування». Жінка так само скаржилася, що коли чоловік її супроводжував, то поводив себе грубо й неприязно. Тоді Роберт висміював її «гіперкритичність».

Коли подружжя Лейк прийшло до мене, їхній семирічний шлюб був під загрозою руйнування. Зрозуміло, що кожен мав підстави відчувати себе саме так і бажав, щоб його зрозуміли правильно. Але так само було очевидно, що жоден не був здатний зрозуміти іншого. Розбіжності були настільки значні, наче вони прибули з різних планет. Справи погіршувалися тим, що кожен був переконаний, ніби партнер може його зрозуміти, але не бажає цього зробити.

«Ти не розумієш!» – це одне з найчастіших звинувачень, які люди кидають одне одному. Нестерпно, коли нас не розуміють, тому ми пояснюємо знову й знову. Ще й ще. Потім розчарування переходить у гнів, бо гіршим, ніж сум від того, що тебе не розуміють, є відчуття, що інша особа навіть і не намагається тебе зрозуміти. Оскільки ми самі чудово усвідомлюємо, чого хочемо, то вважаємо, що це має бути так само зрозуміло для інших. Вони просто надто вперті! Їм байдуже! Отож ми намагаємося присилити їх зрозуміти нас, а це заганяє їх у глухий кут… отак маємо вже двох розгніваних людей. Якщо вони не були налаштовані на порозуміння раніше, то зараз і поготів.

Людське розуміння – наче криве дзеркало, що, нерівномірно отримуючи промені, спотворює та знебарвлює природу речей.

Важливо знати: ми фільтруємо дійсність залежно від особистих цінностей і власного сприймання, тому непорозуміння неминучі; іноді неможливо зрозуміти думки та емоції іншої людини. Однак можна відчути те саме, що відчуває вона.

У глибині душі кожен із нас відчуває ту саму істотну потребу в найпростіших емоціях: це любов, прив’язаність, повага, безпека, здатність самовираження тощо. Коли ці потреби не задовольняються, ми відчуваємо гнів, страх, сум, біль, інші подібні універсальні емоції. Зосередивши свою увагу на почуттях, притаманних усім людям, можемо досягти чогось глибшого й більш значущого, ніж розуміння, – співчуття. Співчуття, або емпатія, справді не має ціни, бо завжди зменшує ворожість між людьми. Психологічно неможливо гніватися на когось, якщо одночасно поділяєш його почуття.

Одним з ефективних шляхів до стимулювання емпатії є пошук аналогій, щоб перекласти мову почуттів однієї людини на мову іншої. Починаючи працювати з подружжям Лейк, я запропонував Роберту гіпотетичну ситуацію, пов’язану з його посадою голови групи дизайнерів у проєктній фірмі: «Що б ви відчули, якби працювали над великим проєктом, а один із членів вашої групи весь час поводив би себе неприхильно й неуважно з клієнтами?»

Роберт визнав, що він розсердився б і, можливо, навіть відчув би особисту образу, бо поведінка колеги могла б підважити його репутацію. Із моєю допомогою йому вдалося провести паралель із відчуттями дружини. Дженет пишалася тим, що здатна об’єднувати людей і стимулювати їхнє спілкування. Вона вважала, що нелюб’язна поведінка Роберта ставить під загрозу її репутацію та цінний для неї аспект життя. Оскільки дружні стосунки були для неї так само важливі, як бізнесові зв’язки для Роберта, його неприязна поведінка в товаристві викликала в неї такі самі почуття, як ті, що він відчував би у вигаданому мною сценарії. Коли Роберт зрозумів, про що йдеться, він одразу пом’якшав, сказавши: «Вибач мені».