Регіна Бретт - Бог ніколи не моргає. 50 уроків, які змінять твоє життя

Здесь есть возможность читать онлайн «Регіна Бретт - Бог ніколи не моргає. 50 уроків, які змінять твоє життя» — ознакомительный отрывок электронной книги совершенно бесплатно, а после прочтения отрывка купить полную версию. В некоторых случаях можно слушать аудио, скачать через торрент в формате fb2 и присутствует краткое содержание. Город: Харків, Год выпуска: 2015, ISBN: 2015, Издательство: Клуб Сімейного Дозвілля, Жанр: Психология, на украинском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале библиотеки ЛибКат.

Бог ніколи не моргає. 50 уроків, які змінять твоє життя: краткое содержание, описание и аннотация

Предлагаем к чтению аннотацию, описание, краткое содержание или предисловие (зависит от того, что написал сам автор книги «Бог ніколи не моргає. 50 уроків, які змінять твоє життя»). Если вы не нашли необходимую информацию о книге — напишите в комментариях, мы постараемся отыскать её.

У цій книжці Регіна Бретт перетворила 50 уроків на глибоко особисті, зворушливі, іноді смішні есе. Добра, мудра, дуже емоційна книжка змусить читачів замислитися над своїм життям, зробити його кращим.

Бог ніколи не моргає. 50 уроків, які змінять твоє життя — читать онлайн ознакомительный отрывок

Ниже представлен текст книги, разбитый по страницам. Система сохранения места последней прочитанной страницы, позволяет с удобством читать онлайн бесплатно книгу «Бог ніколи не моргає. 50 уроків, які змінять твоє життя», без необходимости каждый раз заново искать на чём Вы остановились. Поставьте закладку, и сможете в любой момент перейти на страницу, на которой закончили чтение.

Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Вгамуйтесь і знайте.

Вгамуйтесь.

Урок 39. Щодня виходьте надвір — там на вас чекають чудеса

Одного вересневого ранку, у вівторок, я вийшла прогулятися. Мене не було досить довго, а коли я повернулася, світ змінився назавжди, принаймні так мені тоді здавалось.

Коли я прийшла додому, на автовідповідачі блимало шість повідомлень. Я прослухала перше. Мій чоловік сповненим смутку голосом просив негайно йому зателефонувати. Він говорив так, ніби в нас хтось помер. Інші дзвінки були від родичів, які повідомляли мене, що на Америку напали. Останнє повідомлення було від моєї сестри з Нью-Йорка. Вона казала, що вони з чоловіком і моїм похресником у безпеці у своїй бруклінській квартирі, дивляться, як вогонь пожирає вежі Всесвітнього торговельного центру.

Я ввімкнула телевізор. Вежі горіли. Вежі падали. Веж більше немає. Люди тікали, як у фільмі про Годзіллу. Машини плавились. Рятувальники пробиралися під зливою каменів і уламків. Дим затягнув Мангеттен, виднілися тільки його обриси. Статуя Свободи здавалася маленькою і слабкою, ніби тримала білий прапор переможеного, а не величний смолоскип свободи.

На кілька днів я прикипіла до телевізора і раз за разом переглядала відео теракту, ніби це щось міняло, ніби вежі враз припинять падати. Кілька тижнів усе здавалося не таким, як колись. Я навіть не могла вийти на прогулянку. Я боялася робити те, що робила того вівторка, коли світ збожеволів. Це було безглуздо, але я боялася, що порушу крихку рівновагу життя, якщо піду на прогулянку, а повернувшися додому, знов отримаю погані новини.

Коли я все-таки вибралася надвір, то було відчуття, що світ сам себе виправив. Я прогулювалась одним із міських парків Клівленда і дивилася на листя. Воно досі безтурботно падало згори, зриваючись із гілок майже голих дерев, що звели свої віти до неба і тихенько промовляли «Алілуя».

Листки не знали, що 11 вересня світ змінився. Вітер підганяв їх, ніс низенько над землею, а вони розлітались у різні боки, як зграйки веселих дітей, що вибігають на перерву. Коли вітер дужчав і пролітав угорі, листя сипалося додолу, як конфеті, і вкривало землю своїм килимом. Коли вітер був легенький, мов шепіт, поодинокі листочки перекидались у повітрі, робили сальто й потрійні акселі.

У парку на Америку ніхто не нападав, вона ні з ким не воювала, не боялася сибірської виразки, не раділа відродженню патріотизму. Тут битви відбувалися лише між білками — за їхні дорогоцінні жолуді. Єдиним джерелом «забруднення» були хіба листки отруйного плюща чи кінські «сюрпризи». А червоний, білий і синій кольори були лише у вигляді великих багряних ягід і білих парашутиків насіння, що кружляли на тлі безхмарного блакитного неба.

У царстві рослин життя поступалося смерті, щоб породити нове життя. Життєвий цикл повторювався, тривав безперервно. Природа така тривка, невпинна. Вона нагадує нам, що й ми теж.

У своєму щоденнику Генрі Девід Торо писав, що вирішив жити в лісі, бо не хотів ні квапити життя, ні миритися з ним. Його слова відкрили для мене щось нове. Я пішла на природу, бо не хотіла давати волю страху перед сибірською виразкою, гніву до терористів, відчаю через проблеми в економіці. Я пішла на природу, тому що гуляти між дерев було не так страшно, як сидіти за столом і читати електронні листи чи дивитися телевізор і слухати прогнози експертів.

У будь-який час, якщо ви хочете втекти від божевілля особистого чи світового масштабу, вимкніть телевізор, комп’ютер і мобільний телефон, узуйте кросівки і йдіть на прогулянку. Вас чекають несподіванки. Під час однієї п’ятимильної прогулянки я бачила, як чоловік намагався сфотографувати на тлі водоспаду свого собаку — ірландського вовкодава. Але пес був занадто слухняним, тому щоразу, коли чоловік називав його на ім’я, щоб привернути увагу, він негайно біг до свого господаря. Під час іншої прогулянки я сполохала двох оленів, що спали. Тоді я побачила блакитну чаплю, яка опускалася на землю, а потім стояла на болоті серед рогози і спостерігала, як ритмічно погойдуються ці хот-доги на паличках, ніби хористи, які своїм співом славлять Бога.

Я минала маленькі водоспади і читала цитати, нашкрябані на дерев’яному поруччі. Серед них я натрапила на послання Рейчел Карсон, яке підбадьорювало і заспокоювало подорожніх: «Ті, хто перебуває серед краси і загадок Землі, ніколи не бувають самотніми, ніколи не втомлюються від життя».

Чиста правда. Пригадую, що того року, коли я дізналася про рак, я вийшла прогулятися під час снігопаду. Це було в березні. Мені щойно поставили діагноз, і мене жахало те, що чекало попереду: операція, хіміотерапія, опромінення. А сніг відволікав мене, він кружляв навколо, холодно торкався мого обличчя і повертав у сліпуче й запаморочливе теперішнє. Я дивилася вгору і відчувала, як пухнасті сніжинки вкривають мене, наче пір’їнки, що сиплються з подушки, яку хтось розірвав наді мною. Я насолоджувалася кожним їхнім дотиком і знала, що я не самотня.

Читать дальше
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Похожие книги на «Бог ніколи не моргає. 50 уроків, які змінять твоє життя»

Представляем Вашему вниманию похожие книги на «Бог ніколи не моргає. 50 уроків, які змінять твоє життя» списком для выбора. Мы отобрали схожую по названию и смыслу литературу в надежде предоставить читателям больше вариантов отыскать новые, интересные, ещё непрочитанные произведения.


Отзывы о книге «Бог ніколи не моргає. 50 уроків, які змінять твоє життя»

Обсуждение, отзывы о книге «Бог ніколи не моргає. 50 уроків, які змінять твоє життя» и просто собственные мнения читателей. Оставьте ваши комментарии, напишите, что Вы думаете о произведении, его смысле или главных героях. Укажите что конкретно понравилось, а что нет, и почему Вы так считаете.

x