Регіна Бретт - Бог ніколи не моргає. 50 уроків, які змінять твоє життя

Ми живемо в культурі, одержимій грудьми. Чи не всі знаменитості мають силіконові груди. Навіть на касі в бакалійній крамниці ваш погляд зачепиться за чергове декольте. Таке враження, що на обкладинках журналів, як-от «Космополітан», проходить показ грудей. Перший рік я не могла зайти до крамниці білизни «Victoria’s Secret». Я не зносила вигляду всіх цих грудей і ліфчиків, яких більше не могла вдягти.

Відразу після операції, поки заживала рана, я не могла носити накладні груди. Пуста грудна клітка — це відчуття було дуже дивним. Мої подушечки, мої м’якенькі горбочки, мій щит — усе зникло. Я почувалась оголеною і вразливою. Я сумувала за своїми грудьми. Частенько, приймаючи пінну ванну, я збирала піну, накладала її на пусту грудну клітку і намагалася пригадати, який вигляд мали мої груди, якими вони були на дотик. З часом ці спогади зовсім стерлися з моєї пам’яті. Та це тільки на краще, бо я більше не порівнюю себе колишню з собою теперішньою. Є просто я.

Час від часу груди нагадують про себе. З’являються якісь примарні відчуття, потім зникають. Інколи ні з того ні з сього мені здається, що в мене знов є груди — я відчуваю їхню вагу. Тоді я шукаю їх під ліфчиком. Але ні, немає.

Я ношу накладні груди майже щодня. Замість імплантатів у мене вставки. Трохи незвично щодва роки ходити до лікаря по рецепт на нові груди. Одна вставка коштує триста доларів, але більшість витрат покриває медичне страхування. Їх вставляють у чашечки спеціального ліфчика для тих, хто пройшов мастектомію. Вони наповнені силіконом і погойдуються та підстрибують, як справжні.

Перед операцією я розмовляла з жінками, які носять накладні груди, і вони порадили мені прийняти ці накладки як частину свого тіла. Спершу це було непросто. Вони парили і здавалися важкими й фальшивими. Та одного разу, коли я бігла сходами донизу, вони підстрибували як справжні, як мої колишні груди. З того дня ми заприятелювали, і я навіть дала їм імена — Тельма і Луїза. Вони здаються м’якими й природними, коли я когось обіймаю. Вони завжди пружні і не обм’якають, коли я лягаю. Та я досі остерігаюся котів, брошок і корсажів — не хотілось би, щоб із накладок несподівано витік силікон.

Накладні груди додають мені форм — це подобається і мені, і Брюсові, та й одяг сидить краще. Коли я не ношу накладок, то виглядаю такою пласкою, що мене навіть питають, чи я, бува, не схудла.

До операції я читала, що багато жінок відновлювали свої груди, щоб ніщо не нагадувало їм про пережите. Це їхній вибір. А я не вважаю, що пуста грудна клітка чи накладні груди нагадуватимуть мені про рак чи мою втрату. Адже дві молочні залози — це далеко не все, що робить вас жінкою. Набагато важливішою є величина серця й душі. Щоб бути жінкою, мамою, дружиною, сестрою, дочкою, племінницею, тіткою, бабусею, хрещеною, письменницею, подругою і коханою, вам не потрібні груди. Вам потрібне життя.

Я не стала менш жіночною, навпаки, зараз почуваюся жінкою навіть більше, ніж раніше. Я добралася до серцевини, відкинувши всі шкаралупи, дісталася до глибини свого єства. Тепер я набагато ближча до свого серця. Буквально. Моє серце більше не ховається за подушкою моїх грудей. Тепер воно ближче до світу, а я ближча до того, що робить мене мною.

Саме мені вирішувати, хто я і як виглядаю. Саме мені вирішувати, що означає бути сексуальною, жіночною, привабливою, сильною, успішною чи щасливою. І байдуже, що думають інші. Ця пуста грудна клітка — це моє чисте полотно, чистий аркуш. Я можу намалювати й написати на ньому що завгодно.

Я більше не плачу в дýші, більше не зіщулююся, коли Брюс торкається моєї пласкої грудної клітки, більше не переймаюся тим, як виглядаю. Я віддала груди взамін життя. Тому, дивлячись на те місце, де вони колись були, я бачу життя. Порожня грудна клітка щодня нагадує мені, що я обрала життя, тож мені варто поспішати жити. Я не почуваюся менш жіночною. Я почуваюся Диво-Жінкою.

Наша місія — тих, хто пережив хворобу, розлучення, горе чи розпач, — бути живими свідками, нести вогонь надії для всіх, хто пройшов морок смерті і вийшов на світло. Ми можемо бачити те, що лежить за обрієм, і повинні поділитися своїми знаннями. Для тих, хто вижив, надзвичайно прекрасним є кожен день життя.

Можливо, я лише тимчасово покінчила з раком? Хтозна. Будильник продзвенів, і я не збираюся знов засинати. Навіть якби мені довелося знову пройти всі труднощі лікування, я б ані хвилини не вагалась. Заради життя я ладна на все. За нього варто боротися.