Брене Браун - Стань сильнішим

Відповідь на це питання: «Я. Я так розмовля ю». І тепер я розумію чому. Не тільки тому, що я виросла на цих образах та висловах, але й тому, що вони дуже точні. Я не можу придумати кращого способу описати процес усвідомлення того, хто т и і звідки твоє корінн я, ніж «полювання на брудну свиню в темряві». Наша особистість постійно змінюється і зростає, вона не має залишатися сталою. Наші історії ніколи не бувають лише хорошими або лише поганими, а втеча від минулого — найкращий спосіб потрапити в його пастку. І тоді воно оволодіває нами. Необхідно осяяти темряву — розвинути уважність і розуміння.

Але знання і розуміння чогось в нашій голові не означає, що ми не спіткнемося, коли нас приголомшать емоції. Не можу навіть пригадати, скільки разів я стояла на сцені і казала: «Хоч і важко згадувати епізоди свого життя, за які нам соромно, набагато важче визнати, що ми всі використовуємо сором і завдаємо іншим болю». Однак знадобилося кілька історій, як-от знайомство з Памелою, і чимало сеансів з Діаною, аби зрозуміти, наскільки небезпечною я можу бути, коли загнати мене в кут.

Дехто з нас, опинившись в емоційному кутку, затуляє обличчя руками і сповзає на підлогу по стінці. Він хоче лише сховатися. Інші намагаються догодити усім навколо, аби їх випустили із цього кута. Треті починають викручуватися. Важливо знати, хто ми і як схильні реагувати в подібних ситуаціях. Як би я не ненавиділа описану вище сцену з «Мовчання ягнят», вона відкрила мені очі на те, що інколи я викапана «агентка Старлінґ», але інколи, хоч як мені прикро у цьому зізнаватися, я пожираю людей «з кінськими бобами і гарним к’янті» [6] Цитата з фільму «Мовчання ягнят». «Я з’їв його печінку з кінськими бобами і гарним к’янті», — промовляє серійний вбивця Ганнібал Лектер. .

Я поволі вчуся згладжувати напруженість, яка приходить з розумінням того, що я нещадна й ніжна, смілива і боязка, сильна і слабка — усе водночас. Я працюю над тим, аби не намагатися дотримуватися лише одного або іншого образу і сприйняти свою цілісність і щирість.

Усі ролі, які я граю в своєму житті: дружини, матері, вчителя, дослідника, керівника, підприємця — вимагають від мене демонстрації цілісності. Ми не можемо бути системою «усе включено», якщо відкриваємо себе частково. Якщо ми не живемо, не кохаємо, не виховуємо дітей або не віддаємося справі відкритим, цілим серцем, ми живемо упівсили .

У новій, щирій історії, яку я пишу про своє життя, я визнаю, що десятирічна дівчинка у мені — чемпіонка з гри в квадрат [7] Квадрат — гра з футбольним м’ячем, яка відбувається на невеличких, переважно розміром 4 × 4 м, квадратних майданчиках. * і переможниця зі стрільби з рогатки на нашій вулиці — рятувала мій зад принаймні стільки ж разів, скільки добре вихований учений-соціолог у мені. Я не зможу стати сильною, якщо не зажену до однієї кошари усіх свавільних дівчаток і занепалих духом жінок у собі. Мені потрібні вони, а їм потрібна я.

Про складність наших розмаїтих і деколи суперечливих частин Волт Вітмен писав: «Я великий… Я вміщую натовп»89. Про важливість розуміння себе писав і Карл Г. Юнґ: «Ваше бачення стане ясним лише тоді, коли ви зможете зазирнути в своє власне серце. Хто дивиться назовні — спить, хто дивиться всередину — прокидається»90. Про важливість розуміння свого минулого, кохання до себе і визнання своїх прикрих історій заради поступу у житті мій тато мудро говорить так: «Вам доведеться танцювати з тими, хто вас привів».

Ми автори свого життя.Ми самі пишемо сміливі кінці власних історій

Я не вживаю термін «переворо т» легковажно. Я багато дізналася про різницю між поступовими еволюційними змінами і блискавичним, революційним переворотом від лідерів суспільства та організацій, які добре розрізняють ці два різновиди змін. Під час дослідження для цієї книжки я з’ясувала, що процес підйому після падіння може призводити до глибинної, бурхливої, проривної, незворотної трансформації. Цей процес може мати вигляд низки поступових змін, але коли він перетворюється на практику — спосіб взаємодії зі світом, — то, безсумнівно, спричиняє революційні зміни. Він змінює нас і змінює людей довкола нас.

У «Дарах недосконалості»91 я описую цю трансформацію як революцію щирості:

«Невеликий, тихий, поступовий рух, який починається з того, що кожен із нас каже: “Моя історія має значення, тому що значення маю я”. Рух, який дозволяє нам вийти на вулицю свого безладного, недосконалого, завантаженого і веселого життя. Рух, підживлений свободою, яка приходить, коли ми припиняємо вдавати, що все гаразд, коли це не так. Виклик, на який ми відгукуємося, коли знаходимо сміливість насолоджуватися сповненими радості митями, хоча й переконані, що насолоджуватися щастям означає запросити катастрофу».