На щастя, ви не перший опиняєтеся в такій ситуації. Наші далекі пращури часто мали справу з цим ворогом та й іншими, подібними до нього. Саме від наших предків ми успадкували інстинкт, що допомагає реагувати на будь-які загрози — вступати в бійку або ж просто тікати. Цей інстинкт по праву називається стресовою реакцією «боротьби чи втечі»[24] (в сучасній літературі для опису такої реакції часто використовують термін «бий чи біжи» — прим. наук. ред. ). Відчуття нам усім знайоме: серце калатає, щелепи цокотять, усі чуття загострені. Ці зміни в тілі не випадкові — мозок та нервова система вправно їх регулюють, завдяки чому ми швидко реагуємо, залучаючи всі свої ресурси.
Коли ви помічаєте шаблезубого тигра, фізіологічно з вами відбувається таке: інформація від ваших очей спершу надходить до ділянки мозку під назвою мигдалеподібне тіло, що виконує функції вашої особистої системи аварійної сигналізації. Ця система розташована в центрі мозку, її призначення — розпізнавати потенційно небезпечні ситуації. Якщо вона помічає загрозу, то завдяки центральному положенню швидко надсилає повідомлення іншим ділянкам мозку й тіла. Коли аварійна система отримує від очей сигнал, що на вас чатує шаблезубий тигр, то віддає низку сигналів мозку й тілу, активізуючи стресову реакцію боротьби чи втечі. Надниркові залози продукують гормони стресу. Печінка здійснює енергетичний викид жирів чи цукру в систему кровообігу. Активізується дихальна система: легені прокачують більше кисню, збагачуючи ним тіло. Серцево-судинна система працює на високих обертах, наповнюючи кров енергією, щоб підготувати м’язи до боротьби чи втечі. До цього готується кожна клітинка тіла: час показати, на що ви здатні.
Поки тіло збирається боротися за життя, система аварійної сигналізації в мозку намагається завадити вам втрутитися в процес. Вона акцентує вашу увагу і відчуття на шаблезубому тигрові й оточенні, не дозволяючи думкам відволікати вас від реальної загрози. Ця система також зумовлює комплексну зміну хімічного складу мозку, що пригнічує функцію префронтальної кори — ділянки, яка контролює раптові імпульси[25]. Саме так: реакція боротьби чи втеча стимулює вашу імпульсивність. Раціональна, мудра й розсудлива префронтальна кора просто вимикається — щоб ви не накивали п’ятами чи не передумали тікати. До речі, про втечу: в цій ситуації я б вам радила забиратися якнайдалі. Негайно.
Природа зробила людству найцінніший дарунок — реакцію боротьби чи втечі: це вбудована здатність тіла й мозку скеровувати всю енергію на власний порятунок у небезпечній ситуації. Ви витрачаєте енергію — фізичну чи розумову — лише на те, що допоможе вам вижити. Тому коли виникає реакція боротьби чи втечі, фізична енергія, яку ще п’ять хвилин тому ви використали б, щоб перетравити сніданок чи пообгризати занігтиці, тепер уповні переорієнтовується на самозбереження. Розумова енергія, спрямована на пошук їжі чи планування, яким буде наступний наскельний малюнок у вашій печері, тепер змушує вас сконцентруватися й приготуватися до негайних дій. Іншими словами, стресова реакція боротьби чи втечі — це інстинкт управління енергією. Він вирішує, як саме витрачати обмежену фізичну й розумову енергію.
Новий вид загрози
Усе ще в савані Серенгеті, тікаєте від шаблезубого тигра? Перепрошую. Мені шкода, що наша подорож у часі трохи напружена, але це необхідний захід, якщо ми хочемо зрозуміти біологічне підґрунтя самоконтролю. Повернімося до сьогодення, подалі від небезпечних хижаків. Дихайте глибше, розслабтеся — ви в безпеці та затишку.
Прогуляймося головною вулицею вашого міста. Уявіть її: надворі сонячно, дме легенький вітерець. Пташки наспівують весняних пісень. Аж раптом — не може бути! — на вітрині кондитерської крамнички ви помічаєте найапетитніший у світі полуничний чизкейк. На гладенькій кремовій поверхні виблискує яскраво-червона глазур. Акуратно викладені шматочки полуниці нагадують вам про літні канікули в дитинстві. Ноги самі несуть вас до дверей, не даючи змоги навіть згадати, що ви на дієті, рука сама тягнеться до дверної ручки — й ось ви вже всередині, стікаєте слинкою.
Що ж відбувається зараз із мозком і тілом? Одразу кілька процесів. По-перше, ваш мозок тимчасово охоплює відчуття очікуваної винагороди. Вигляд полуничного тортика змушує мозок спрямувати нейромедіатор під назвою дофамін із центру до периферійних ділянок, що контролюють увагу, мотивацію та дії. Такі невеличкі дофамінові повідомлення наказують мозку: «Негайно з’їж чизкейк, бо не з’їсти його — гірше за смерть». Це може пояснити майже автоматичні рухи ніг і рук, що ведуть вас до кондитерської. Чия це рука? Невже це я відчиняю двері? Так, я. Ну добре, скільки коштує цей шматочок чизкейка?
Читать дальше