Келли Макгонигал - Сила волі

Коли все це відбувається, рівень цукру в крові знижується. Щойно мозок починає передчувати на губах вершково-полуничний смак, то продукує нейрохімічну речовину, яка спонукає тіло зібрати докупи всю енергію із системи кровообігу. Логіка тіла така: шматочок чизкейка з високим вмістом цукру та жиру суттєво підвищить рівень цукру в крові. Щоб запобігти розвитку цукрової коми та, що малоймовірно (однак малоприємно), летальному наслідку через чизкейк, потрібно підвищити рівень цукру в крові. Погляньте лише, як ваше тіло про вас піклується! Однак після такого різкого падіння цукру в крові ви можете відчути легке тремтіння й роздратування, через що вам ще більше закортить того чизкейка. Дуже підступно. Це може прозвучати як «теорія чизкейкової змови», але якщо протиставити чизкейк і ваші добрі наміри сісти на ­дієту, присягаюся, чизкейк переможе.

Стривайте-но! Як і мільйон років тому, ви маєте таємну зброю — силу волі. Пам’ятаєте про силу волі — здатність ухвалювати правильне рішення, навіть якщо воно важке? Секундне задоволення від того, як шматочок чизкейка лоскоче ваше піднебіння, не те, що вам насправді потрібно. Частина вас пам’ятає про важливіші цілі — як здоров’я, щастя і струнка талія. Вона усвідомлює, що солодощі загрожують досягненню довгострокових цілей. Тому вона зробить усе, щоб здолати цю перешкоду. Це і є ваш інстинкт сили волі.

Але, на відміну від шаблезубого тигра, чизкейк — не реальна загроза. Просто подумайте: якщо ви не проковтнете цей шматок торта, він нічого не заподіє ані вам, ані вашому здоров’ю, ані талії. Саме так, цього разу ворог усередині вас. Вам не обов’язково стрімголов тікати з кондитерської (хоч і не завадить). І вже точно не потрібно знищувати нещасний шматок сирного тістечка (чи, боронь Боже, кондитера). Але ви повинні якось опанувати ці внутрішні бажання. Покінчити з ними фактично не можна; ця жага захопила вашу свідомість і тіло, тож очевидно, що втекти також немає змоги. У цій ситуації стресова реакція боротьби чи втечі, що активізує найпримітивніші потреби, — не вихід. Самоконтроль потребує іншого підходу до самозбереження — підходу, що допоміг би вам протистояти новій загрозі.

Під мікроскопом: у чому загроза?

Ми звикли, що нас оточують спокуси і неприємності: небезпечний пиріжок, підступна цигарка, спокусливий інтернет. Але само­контроль — це ніби дзеркало нас самих, наших внутрішніх світів, думок, бажань, емоцій та поривів. Щоб встояти перед спокусою, потрібно визначити, який саме внутрішній потяг ми повинні взяти під конт­роль. Яка саме думка чи відчуття змушує вас зробити те, чого ви насправді не хочете? Якщо ви не впевнені, спробуйте провести спостереження. Наступного разу, коли відчуєте спокусу, зазирніть у себе.

Сьюзанн Сеґерстром, психолог з Університету Кентукі, досліджує, як саме душевні стани, наприклад, стрес чи передчуття впливають на тіло. Вона з’ясувала, що самоконтроль, так само як і стрес, має певну біологічну особливість. Потреба в самоконтролі запускає скоординовану низку змін у мозку й тілі, допомагаючи опиратися спокусі й узяти під контроль саморуйнівні бажання. Сеґерстром називає ці зміни реакцією зупинки та планування[26], яка не має нічого спільного зі згадуваною вище реакцією боротьби чи втечі.

З нашої подорожі в часі ви маєте пам’ятати, що стресова реакція боротьби чи втечі виникає, коли ви помічаєте зовнішню загрозу. Мозок і тіло переходять у режим самозахисту — нападу чи втечі. Реакція зупинки та складання плану докорінно відрізняється: вона починається з осягнення внутрішнього конфлікту, а не зовнішньої небезпеки. Ви хочете щось зробити (покурити, з’їсти за ланчем більшу порцію, зайти на якісь сторонні сайти в робочий час), але цього робити не слід. Або ж ви знаєте, що мусите щось зробити (сплатити податки, закінчити проект, піти до спортзалу), але воліли б не робити нічого. Цей внутрішній конфлікт і є своєрідною загрозою: інстинкти підштовхують вас до потенційно хибного рішення. У такій ситуації ви захищаєтеся від себе. Саме в цьому полягає самоконтроль. Найефективніше — зупинитися, не поспішати (як у реакції боротьби чи втечі). А це і передбачає реакція зупинки та складання плану. Осягнення внутрішнього конфлікту ініціює зміни в мозку й тілі, що допомагають зупинитися й узяти під контроль імпульсивні пориви.

Як і реакція боротьби чи втечі, реакція гальмування та складання плану починається в мозку. Система аварійної сигналізації в мозку постійно спостерігає за тим, що ви чуєте, бачите чи нюхаєте, а інші ділянки стежать за вашими внутрішніми процесами. Така система самомоніторингу розподілена по всьому мозку: вона з’єднує ділянки самоконтролю в префронтальній корі з іншими зонами, що контролюють тілесні відчуття, думки й емоції. Важлива функція цієї системи — не допускати безглуздих помилок, таких як випити чарку після піврічної зав’язки, підвищити голос на начальника чи вчасно не сплатити кредит. Система самомоніторингу чекає на попереджувальні сигнали — думки, емоції та відчуття, — коли ви збираєтеся утнути те, про що потім пошкодуєте. Коли мозок розпізнає такий сигнал, наша вірна подруга, префронтальна кора, допомагає зробити правильний вибір. Щоб посприяти їй у цьому, реакція зупинки та складання плану переспрямовує енергію з тіла до мозку. Щоб встановити контроль над собою, не обов’язково негайно накивати п’ятами чи розмахувати кулаками: саме час скористатися силою та пластичністю свого мозку[27].