Питер Сингер - Війна лайків. Зброя в руках соціальних мереж

А це вказує на нашу індивідуальну роль у царині ескалації онлайн-війни – тобто на усвідомлення нашої дедалі більшої відповідальності і як громадян, і як бійців.

Як і будь-яка вірусна інфекція, інформаційні атаки працюють, б’ючи по найуразливіших членах суспільства – у цьому випадку по найменш поінформованих. Утім, каскадна природа лайків та поширень у соцмережах означає, що легковірність та необізнаність – це лише початок. У незнанні немає нічого доброго – воно просто перетворює вас на мішень і збільшує вірогідність того, що ви поширите брехню, якій повірять ваші друзі та рідні й розповсюдять її ще далі.

Спосіб уникнути цього – не якась шаблонна рекомендація просто «порозумнішати». Це, звісно, було б чудово, але навряд чи можливо, та й усе одно не розв’яже більшості проблем. Натомість якщо ми хочемо припинити, щоб нами маніпулювали, то повинні змінити навігацію новим медіасередовищем . У повсякденному житті ми повинні усвідомити, що намір більшості віртуального контенту – маніпуляція. У відповідь нам слід практикувати техніку під назвою «нестандартне мислення». Під час дослідження схем споживання інформації науковці зі Стенфордського університету перевіряли три групи: старшокурсників коледжу, кандидатів історичних наук та професійних контролерів фактів – на те, як вони оцінюють точність інформації онлайн. На диво, і старшокурсники, і кандидати отримали низький бал. Незважаючи на розум, вони підходили до інформації «згори» й дотримувалися єдиного світогляду, аналізуючи контент лише одного джерела. У результаті ними було «легко маніпулювати».

Натомість контролери фактів не лише розпізнавали онлайн-маніпуляцію частіше, але й виявляли її набагато швидше. Причина полягала в тому, що ця категорія учасників бралася до завдання «збоку», стрибаючи по багатьох інших веб-сайтах й аналізуючи матеріал на точність. Стенфордська команда зазначила, що вона «розуміла Інтернет як лабіринт, сповнений пасток та глухих кутів, де не все так, як здається». Ось чому учасники цієї групи постійно зв’язувалися з іншими місцями й джерелами, «шукаючи контекст та перспективу». Якщо коротко, вони розширювали мережу в пошуках правди. Найкращий спосіб навігації Інтернетом – це той, що віддзеркалює саму структуру всесвітньої павутини.

У такому підході немає нічого глибоко технологічного. По суті його вчить одна із найстаріших та найпоширеніших історій людства: притча про сліпих і слона. Вона походить із найдавніших буддистських, індуїстських та джайнських текстів, написаних майже чотири тисячі років тому. За сюжетом, група незрячих, обмацуючи різні частини слона, уявляє, що це багато різних об’єктів: змія, дерево, стіна. У деяких версіях історії через свою незгоду незрячі починають битися на смерть. Індуїстська «Ріґведа» підсумовує розповідь так: «Реальність одна, хоча мудрець говорить про неї по-різному».

Коли є сумніви, шукай другу думку, тоді третю, далі четверту. Якщо сумнівів немає , то ви самі, ймовірно, – частина проблеми!

Різноманіття та потужність соцмереж зумовлені тим, що це інструмент масової комунікації, чиї зв’язки йдуть в обох напрямках. Кожна дія одночасно і персональна, й глобальна. Ось чому, захищаючи себе онлайн, ми всі несемо ширшу відповідальність за захист інших . Уявляйте, що це зобов’язання нагадує, навіщо прикривати рота під час кашлю. Не тому, що це захищає вас, а тому, що це захищає всіх тих, із ким ви контактуєте, та всіх, із ким вони зустрічаються. Така етика відповідальності врешті-решт збільшує безпеку всіх. Те саме працює і в соцмережах.

Це підводить нас до останнього висновку щодо того, як керувати світом лайків та брехні, що стає вірусною онлайн. Щоб досягти успіху в цифровому майбутньому, потрібно вивчити уроки минулого, зокрема з найдавніших текстів. Однією з фундаментальних праць західної філософії та політики є «Держава» Платона, написана близько 520 року до н. е. Одну з її найважливіших ідей передає «Алегорія печери». У ній ідеться про в’язнів у печері, що спостерігають, як по стіні танцюють тіні. Знаючи лише такий світ, в’язні думають, що тіні – реальність, але насправді вони – лише відображення небаченого світла. (Зверніть увагу на цю давню паралель із фундаментальним поняттям Цукерберґа, що Facebook – «дзеркало того, що існує в реальному житті».)

Проте справжній урок починається, коли один в’язень вибирається з печери. Він уперше бачить справжнє світло, нарешті розуміючи природу своєї реальності. Однак в’язні всередині печери відмовляються йому вірити. Отже, вони – в’язні не лише своїх ланцюгів, а й вірувань. Замість відкриватися правді в’язні непохитно дотримуються сфабрикованої реальності.