Питер Сингер - Війна лайків. Зброя в руках соціальних мереж

Війна лайків неприваблива. Такого нам точно не обіцяли. І хай як сучасні технологи намагаються щось зробити, їхні найкращі зусилля ніколи не принесуть ідеального, гармонійного майбутнього, яке колись уявляли перші винахідники Інтернету.

Однак усвідомлення нових істин сучасного інформаційного середовища та вічних аспектів політики й війни не означає визнання поразки. Радше воно дає нам змогу відточити увагу і спрямувати енергію на засоби, здатні принести найвідчутніше благо. Деякі з цих ініціатив можуть узяти на себе уряди, інші – компанії соцмереж, а ще інші – кожен із нас.

Для урядів перший та найважливіший крок – сприйняти це нове поле битви серйозно . Сьогодні соцмережі формують підґрунтя комерційного, політичного та суспільного життя. Це також місце конфліктів, що впливають на національну й індивідуальну безпеку громадян. Упродовж минулих двох десятиліть люди усвідомили загрозу кібервійни, а по тому організувалися та підготувалися до неї. Те саме треба зробити й зараз.

Ця порада найнагальніша для демократичних урядів. Як показує ця книжка, авторитарні лідери вже давно налаштувалися на те, що соцмережі потенційно загрожують їхньому правлінню та розвивають новий вектор атаки ворогів. Хоча багато демократій докладають національних зусиль для протидії можливим небезпекам, Сполучені Штати – колиска Інтернету – залишаються вкрай погано оснащеними. Фактично внаслідок подій, про які ви прочитали в цій книжці, інші держави сьогодні дивляться на США як на приклад усього того, чого їм бажано уникати . Наразі Америка постає одним із очевидних «лузерів» у війні нового типу.

Модель реагування походить з низки країн, що перейшли від розглянутої раніше військової реорганізації до «загальнонаціональних» зусиль, покликаних вакцинувати суспільства проти інформаційних загроз. Невипадково серед перших держав, які це зробили, були Фінляндія, Естонія, Латвія, Литва та Швеція, кожна з яких зіткнулася з постійним вогнем російських інформаційних атак, підтримуваних близькістю російських солдатів і танків. Їхні зусилля протидії передбачають освітні програми для громадян, публічне відстеження та висвітлення кампаній іноземної дезінформації, захист виборів і примус до прозорості політичної активності, а також юридичні дії з обмеження впливу шкідливих суперпоширювальників.

У багатьох аспектах такий усеохопний підхід до інформаційних загроз має американське походження. Одним з найкорисніших рішень зі зриву радянських операцій під час холодної війни був комплексний підхід уряду США під назвою «Міжвідомча робоча група з активних заходів». Вона звела разом співробітників різних урядових агентств – від шпигунів і дипломатів до мовників та освітян – задля співпраці з виявлення й протидії насаджуваних КДБ брехливих історій, покликаних розколювати суспільства та підривати підтримку демократії. Сьогодні еквівалента їй немає. Немає й агентств, подібних до центрів з контролю та профілактики захворювань – організацій, що збирають і поширюють інформацію для зв’язків уряду з бізнесом та дослідниками в рамках спільної протидії небезпечним вірусним атакам.

Легко сказати, що такі зусилля потрібно просто відтворити й адаптувати до епохи Інтернету – і це буде чудовий розвиток. Однак ми повинні визнати глобальнішу проблему. Сьогодні велика частина американської політичної культури заперечує нові загрози злагодженому існуванню суспільства. У деяких ситуаціях ця частина культури діє у змові проти суспільства.

Надто часто зусиллям з протидії онлайн-загрозам усередині країни та за кордоном заважають у самому уряді США. На той час, як ми пишемо це у 2018-му, Білий дім Трампа ще не провів жодного засідання на урядовому рівні, щоб протидіяти згаданим у книзі викликам, а Держдепартамент відмовився зосереджувати зусилля проти віртуальної терористичної пропаганди та російської дезінформації навіть після того, як Конгрес виділив на це близько 80 млн доларів.

Відтак американська виборча система залишається на диво вразливою, і не лише для зламу результатів, але й для сторонньої маніпуляції політичним діалогом та переконаннями виборців. За іронією долі, незважаючи на те, що Сполучені Штати вкладають мільйони доларів у допомогу державам на кшталт України, щоб захистити їхніх громадян від цих загроз, політичний параліч не дає уряду США робити вагомих кроків для щеплення власного населення. Поки це питання не почнуть сприймати об’єктивно – як щось базове, на кшталт санпросвіти, – Сполучені Штати сильно ризикуватимуть.