Жан-Франсуа Марміон - Чому люди тупі? Психологія дурості

Є чимало синонімів слова «дурний»: тупий, глупий, недоумкуватий, ідіот, нікчема… Проте всі вони мають спільний знаменник — притаманний їм елемент помилки. Навіть найбезглуздіша дурниця (грубий жарт, наприклад) щодо іншого, погано сприйнята цим останнім, визнається помилкою. Якщо сподіваного гумористичного ефекту, на жаль, немає, вчинок зрештою виявляється радше глупим. Очевидно, що рідко коли дурощі робляться цілком свідомо.

У пошуках безумовного прийняття себе

Є тільки дві безмежні речі: всесвіт і людська дурість… хоча щодо всесвіту я не зовсім певен.

Альберт Ейнштайн

Як прийняти себе, попри наші недосконалості, обмеження і, цілком очевидно, дурощі? У психології поняття прийняття зараз дуже в моді. Наприклад, у медитації в повній свідомості, коли людині пропонують поміркувати про пережитий досвід, без оцінювання. Або в терапевтичному методі «прийняття й залучення» ( Acceptance and commitment therapy , АСТ): терапевт веде пацієнта до прийняття елементів, які йому створюють проблеми (в самій людині, в інших, в оточенні), і, використовуючи різні стратегії, допомагає йому навчитися оптимальної психологічної гнучкості.

Безумовне самоприйняття в психології розвинув насамперед американський психолог Альберт Елліс у своїй раціонально-емоційній поведінковій терапії, попередниці когнітивних терапій [142] A. Ellis, Reason and Emotion in Psychotherapy, Citadel, 1994. . Він надихався працями філософів-стоїків (Епіктета, Сенеки), які пропагували підхід загального прийняття як шлях до щастя. Клінічні спостереження показали Еллісу, що людська істота має схильність — і внутрішню, і підтримувану освітою (сімейною та іншою) — прийняти себе… за умови, що вона виконує певні умови, які найчастіше стосуються її досягнень і вчинків.

І через те, що самоприйняття зумовлене певними умовами, ми уявляємо свою особистість тільки як похідну наших діянь. Але людина значно більша, ніж сума її дій: «робити» й «бути» не тотожні. Альберт Елліс показує, що кожна людська істота має свої переваги і вади (які часом важко розрізнити), але дії та риси людини не можуть задовільно відобразити її сутність. Людська істота не «погана» і не «хороша»; вона просто є [143] A. Ellis, R. A. Harper, A Guide to Rational Living, Wilshire Book Company, 1975. .

Виходячи з цього принципу, Альберт Елліс висуває можливість безумовного самоприйняття і відмежування істоти від її дій. Дії людини можуть бути предметом оцінювання, звичайно, але його не слід поширювати на цінність самої людини. Альберт Елліс визначає це поняття як безумовне самоприйняття.

До самоспівчуття

Геній може мати свої межі, але дурість безмежна.

Альберт Ейнштайн

Отож безумовне самоприйняття чітко базується на тому, що людина цінує себе як істоту і не вважає, що вчинки визначають її особистість. За цих умов учинити дурість не тотожно тому, щоб бути «дурнем». Це має стосунок до нашого досвіду, але в жодному разі не до нашої особистості. Та навіть якщо ми здатні прийняти ідею, що наші дії не визначають нас як особистостей, пережити те, що ти утнув «дурницю», неприємно. Проте невинні дурниці швидко минають безслідно, у найгіршому випадку залишаючи нам легке відчуття дискомфорту. А в найліпшому — пізніше ми можемо посміятися над ними…

Щоб полегшити цей процес, слід застосувати прийом співчуття до себе, або самоспівчуття [144] C. Germer, L’Autocompassion, Odile Jacob, 2013. . Ми радше звикли висловлювати співчуття іншим, тому проявити самоспівчуття, як і безумовне самоприйняття, виявляється дещо важче через брак відповідної моделі в нашому вихованні.

Крістін Нефф, викладачка психології освіти в університеті Техаса в Остіні, визначила три важливі складники самоспівчуття [145] K. Neff, S’Aimer, Belfond, 2013. . Насамперед повне усвідомлення, дуже популярне в сучасній психології: ця здатність усвідомити, без судження, те, що з вами відбулось у певну мить, виявляється дуже корисною, щоб угамувати тривожність. Вона дозволяє усвідомити своє страждання й зрозуміти, що воно тимчасове. Другий складник пропонує нам визнати свою людську сутність і наш зв’язок з багатьма іншими людьми, які також, без сумніву, проходили через це. Усе це заохочує нас приязно поставитися до себе, так, як ми поставилися б до друга чи родича, який переживає важкі часи.

Поєднавши безумовне самоприйняття й самоспівчуття, ми маємо два елементи, які зміцнюють наш опір дурості. Приймаючи себе без застережень і умов, ми легко застосовуємо самоспівчуття в повсякденному житті.